Написати листа Сторінка у ФБ


Щастя й здоров’я, товариство! Отож оповідка про водну атракцію ВІКу «Курінь Печерської сотні Опанаса Предремирського Київського реєстрового полку війська Богдана Хмельницького». Цілі виправи були наступні: 1)транспортувати дві клубні «довбанки» з одного хліву в Новій Басані до заплави Собаче Гирло, що на Дніпрі, де швартується наш байдачок; 2)отримати досвід в навігації повноводною рікою на довбаних човнах (моноксилах) в умовах наближених до XVII століття.

Довбаний човен (довбанка, моноксил) – це такий човник, який видовбується і вистругується з одного суцільного шмату дерева, борти можуть бути розведені і зафіксовані шпангоутами. Такий тип човна є дуже давній, але попри це зараз також можна знайти його в побуті прирічкових чи приозерних поселень.

11.07 по Іванові Купайлові, увечері в напрямку Києва потягами вирушили троє реєстровців – Левко Ткач, Тарас Тимчак на прізвисько Манюта зі Львова та Артем Лохматов з Херсонщини, якого звуть Черкасом. Вони й увійдуть до тієї ватаги, що здолає 90 км на моноксилах по воді менш ніж за два дні.

12.07 в Києві о 9:00 нас зустрів курінний Сашко Харченко - Сасько Сліпий. З його допомогою дібрались до Нової Басані, де на вітцівщині нашого «раненого» товариша Гладкого, в хліву, сонно, притрушені соломою, лежали курінні довбанки. За кілька днів до нашого візиту батько Гладкого п. Іван залив в них декілька відер водиці, так як дерев’яні човни на суші мають здатність розсихатись - сумуючи за водою. Вичерпавши воду і причепуривши їх, ми завантажили човни в міні-грузовичок, з водієм якого заздалегідь домовився Манюта. Попрощавшись з Іваном Гладким, вирушли до Остеру на Десну. В Остері спустили човни на воду біля мосту (до речі,це єдиний міст, який нам довелось бачити на Десні). З цього місця до Дніпра по фарватеру приблизно 84 км. Перенісшись у XVII століття за допомогою одягу, реманенту та їжі, ми погрузились у човни. Тарас з Артемом в більший, який з часом прозвуть «Дебелий», а я в менший, який ті лобуряки пізніше назвуть «Марічка». Курінний поблагословив. Попрощались. Вирушили. Це було у четвер 12.07 о 14:30. Тарас мав трохи досвіду, оскільки ходив з іншими реєстровцями на човнах по річці Удай. Артем і я тільки приноровлялись до хитких та вертких посудин і річкових весел з поперечною рукояттю. Через це в перший день трохи йшли, трохи крутились, трохи «Дебелий» чекав на «Марічку». «Дівка» зачерпнула зо два відра води, так як «Дебелий» залицявся до неї. Все через те, що я хотів скуштувати бастурми, на хвилю відволікся, поки намагався впоратись з шматком в’яленої конини і ножем наші човни зіштовхнулись бортами. Мене ж добряче хитнуло, що й спричинило «пиятику Марічки». Протягом цього дня зупинялись на березі двічі не більше ніж на 10 хвилин для того, щоб розім’ятись і «протверезити Марічку». На ніч пришвартувались до правого берега вище села Боденьки о 21:00, пройшовши 24 км. До Дніпра ще залишалось 60. Розвантажили свої пожитки, Тарас кресалом і трутом розпалив багаття, помолились, повечеряли, полягали спати. Комарі були такі, шо най го шляк трафить. Вночі нас розбудив їжак, що товкся в ближніх кущах, як ведмідь. Трішки згодом Артем ще раз розбудив мене, бо вгледів лисицю і хотів її вполювати, проте лисиця виявилась котом, може Боденьківським, а може й диким. Сон.

13.07, п’ятниця. Я прокинувся від того, що наді мною вовтузилися Артем з Тарасом. Як виявилось, вони робили вудило. Їм захтілось рибки о п’ятій ранку. Трішки потішили своє риболовецьке самолюбство, бо мальок пошарпував нашу приманку… Ми продовжили сплав, відшвартувавшись близько 6:00. Я вирушив швидше, щоб відірватись від хлопців, так як минулого дня вони разів з вісім ставали поперек ріки, щоб я їх наздогнав. Протягом двох з половиною годин, повні сил після сну і з набутим в четвер досвідом, ми пройшли кілометрів з п’ятнадцять. Коли «Дебелий» мене наздогнав, я почав лінуватися і вирішив трішки відпочити. Тоді Тарас, оперезавши мій швартовий навколо себе, взяв човен зі мною на буксир. Цікавий досвід… Таким чином ми йшли близько години, мій човен трішки працював як плавучий якір, що з одного боку дещо зменшило нашу швидкість, а з іншого – хлопців не розвертало поперек ріки, як часом бувало без буксиру. Крім того я своїм веслом стернував. Зі слів Тараса тягнути човен не було важко, так як переважно він рухався по інерції і тільки деколи не сильно смикав його. Пристали до берега на хвилю, розім’яли ноги. Об 11:00 пришвартувались на лівобережний пляж нижче Літок, за 37 кілометрів до Дніпра. Манюта і Черкас пішли з діжками і баклагами шукати смачну свіжу воду, щоб поповнити запас. А мене разом з човнами в цей час накрив рясний, густий дощ, який падав півгодини. Сховатись не було де, тому всі речі в човнах я поскидав в носові частини на купи, накриваючи зверху тим, що менш важливе і більш стійке до вологи, зокрема веслами і опанчею. Трохи помогло, води від дощу нападало в кожний човен більше ніж піввідра. Рушили далі… О 13:00, коли сонце почало припікати, на правому березі знайшли хорошу галявину з великою м’якою травою. Там і днювали, сушили змоклі речі, обідали,купались, відпочивали, я надибав декілька сухих готових дровеняк для вечірнього вогнища, які трохи більше завантажили носову частину мого човника. Звідтіля до Дніпра ще 32 кілометри. З їжі в поході в нас був хліб, огірки, цибуля, в’ялена конина і яловичина, ковбаска, поросячі рульки, вода, сухарі, сушені фрукти і горіхи. Після 15:00 продовжили навігацію. За весь час походу ми декілька разів почергово сідали на мілини. Той, хто йшов попереду й сідав, попереджав того, що курсував позаду, і останній обходив. Пізніше й попереджати не треба було, бо човен позаду, зауважуючи, що передній починає вовтузитись, відразу міняв курс. Були й такі мілини, що приходилось злізати у воду і волоком протягувати човен. Я при одній такій атракції знов ухитрився напоїти «Марічку», десь так на піввідра. Це тому, що в неї борти нижчі, і коли ніс мало навантажений, а ти сидиш на кормі, то борт біля тебе на висоті 2-6 сантиметрів над водою. Деколи я зрізав пару крапель води бортом з поверхні річки. У п’ятницю по обіді ми вже йшли частенько синхронно - паралельно, або один за одним з дистанцією близько 3-6 метрів. Трапилась одна реальна можливість вполювати дику качку з лука, оскільки декілька качок, сидячи біля самої води під берегом, підпустили наші човни десь на метрів вісім до себе. Проте ми були до цього готові морально і фізично тільки наполовину. Лук був на носі, Манюта на кормі, декілька секунд ми вагались, а потім було пізно… Ще двічі сходили на берег, щоб погризти сухарів і звіритись з мапою. Під час однієї такої зупинки розвантажували і ховали свої речі під верби, оскільки була підозра на рясний дощ. Але оминуло… Було таке, що по воді намагались тікати від грозових хмар, які нависли над нашими плечима. В тім часі піднявся досить сильний вітер і досить значущі хвильки як для ріки, але під кінець другого дня це нас вже не лякало, тож ми впевнено і швидко розрізали їх, тікаючи від дощу. На ніч пристали по 20:00 на лівий берег навпроти Хотянівки, за 13,5 кілометрів від Дніпра. Тут ще жеврів жар від попередніх мандрівників, а так як в човні були заготовані дрова – вогонь розвели швидко. Розвантажились, смачно покупались, поплавали, підмостили гілками свої лежанки, помолились, повечеряли, полягали спати. Став накрапати дощ. Витягнули човни і накрились ними – хлопці приперли на косяк «Дебелого» до двох дерев, а я підмостив під корму діжку від води. Так, щоб під «Марійку» можна було підлізти. Сон.

14.07, субота. Знов я ще спав, знов мене розбудили, знов п’ята ранку. Швиденько зібрались і рушили, так як курінний мав нас зустріти в Собачому Гирлі ще до обіду, бо по обіді мав йти на учту. В якийсь момент нас тихим ходом обійшов дідусь з внуком на своєму швидшому човні (його швидкість тоді була 10 км/год, наша відповідно 7-8 і це при інтенсивному використанні весла). Поки він нас обганяв, вдалось поговорити. Дідусь стверджував, що до того, як побудували дамбу з шлюзами на Дніпрі, течія на Десні була така, що коли по коліна заходив у воду, тебе зносило. Ми ж тільки в однім місці між островами (яких було не так вже й багато) спостерігали досить інтенсивну течію, ну і, звичайно, по зовнішніх діаметрах вигинів річки вода також прискорювалась. Але то вище по течії, ближче до гирла вода здавалась спокійнішою. О 8:30, за 3 кілометри від фарватеру Дніпра і десь за 8 від нашого кінцевого швартування, ми пристали на правий берег, щоб поснідати, бо в животах вже бурчало. Дніпро перейшли досить спокійно, хоча мені трохи лячно було, хлопці були за сотню метрів нижче від мене і наскільки я міг бачити, в них плесо води було спокійніше, оскільки їхній ніс не робив такої бризкотні, як мій. Мій же ж, часами так опускався у воду з хвильок, що лінія носового борту майже зрівнювалась з водою, та й простір води досить великий. Я просто потрапив на місце, де було більше вітру. До байдака ми пришвартувались десь о 10:10. Приїхав курінний, зустрів нас як сотник – смачно нагодував печеними каплунами, молодою печеною картоплею, помідорами, огірками, хлібом, квасом. Ще трохи згодом приїхав відсалютувати нам Микола Пострелко, разом ми трохи клопоталися зі справами на байдаку і з довбанками, які зараз опинились на борту старшого брата. Після всіх робіт ми розїхались хто куди. Ось так щасливо завершилась ще одна водна атракція нашого клубу. З чим я нас вітаю, а решті бажаю не менш захоплюючих виправ.

Історичний звіт про водний похід козаків-реєстровців куреня Печерської сотні.

Лист курінного отамана Саська Харченка сотнику Печерської сотні Київського реєстрового полку Опанасу Передримирському.

Вельмишановний пане сотнику та всемилостивий наш добродію. Наступним маю нагоду повідомити про успішне отримання інформації від довіреної особи полковника Антіна Ждановича, що у Острі перебуває. Доставили її козаки Тарас Манюта, Левко Пияк та Артем Черкас, що були спроваджені мною на виконання цієї таємної місії. Одночасно із відомостями надсилаю коротку оповідь згаданих козаків, щодо деталей цієї виправи, які отримав від них особисто.

30 червня року божого 1651, переодягнувшись у речі простолюду та взявши з собою зі зброї лише сагайдак з луком та стрілами у мішку, вирушили ми з Печерського містечка на підводі у Нову Басань, що на землях Чернігівського полку. Мали на меті відвезти зраненого у ногу товариша нашого Дмитра Гладкого на батьківську землю для підлікування. Згідно з Вашим дорученням, збирали ми також відомості від місцевого люду, щодо постоїв, пересувань, кількості та військового арсеналу литовських підрозділів Януша Радзивіла під командою В. Гонсєвського.

10 липня радо зустрів нас у своїй господі Іван Гладкий. Після повітання та короткої гостини залишили ми козака Дмитра під опікою батьківською і, взявши трохи харчів у дорогу, вирушили до Остра. 12 липня, як було домовлено на околиці Остра під мостом на Десні, зустрілись ми з довіреною особою пана полковника Антіна Ждановича. Отримавши таємний лист, дізнались ми про швидке наближення підрозділів генерала артилерії литовської Вінцента Гонсєвського, що рушили у напрямку на Київ. Прагнучи уникнути зустрічі з випадковим роз’їздом литовського війська придбали ми у місцевого люду два човни довбані та вирушили Десною до Києва, де у лісі на Оболоні мали зустрітись з реєстровцями.

Дорогою бачили чимало рибалок, куренів серед дерев. Декілька банд лотрів прагнули піймати нас, коли ми наближались до берега ріки, та марно. Рибалкам, що питали звідки ми і куди казали, що йдемо на прощу до Києво-Печерського монастиря. Першу ночівлю здійснили біля села Боденьки, хоч було тихо та все ж таки повз нас пройшла причинна з дитям, довкола снували пси та лісовий звір, що будив нас своїм рухом серед лісової гущавини.

Рано вранці наступного дня спробували піймати рибу – та не вдалось. Тому рушили Десною в тумані далі. В селі Літки були змушені пристати до берега, набрати води з криниці та перекусити. Тривала злива, що пройшла тут, не стала нам на заваді. Тому рушили ми далі сподіваючись з Божою ласкою на сонечко та тепло. Зовсім скоро на невеликому острові серед ріки ми просушили одяг та відпочили. Вечір того дня був сповнений хмар, дощу та блискавиць, тому помолившись та, перевернувши човни догори дном, ми лягли спочивати під ними, щільно вкриваючись опанчами від набридливої комарні.

Наступного дня рано вранці досягли ми гирла Десни і обережно переправились через Дніпро. Зовсім скоро зайшли в затоку Собаче горло, де радо стрілись біля байдака з Батьком курінним та побратимом Миколою Пострілком.

Вельми поважний пане сотнику, отож маємо певні відомості, що литовський ратний люд має рішучий задум захопити Київ, побити черкас та розграбувати церкви та монастирі наші. Хотіли б запевнити Вашу милість, що з готовністю станемо на захист Отчизни, якщо на то буде воля пана полковника. Зичимо Вам таким чином доброго здоров’я від П. Бога.

Ваш покірний слуга Сасько Харченко. Писано рукою власною 14 липня 1651 року.

Більше фотографій можно знайти тут

ВІГ "Курінь печерської сотні Опанаса Предримирського Київського реєстрового козацького полку". 2016 - 2018 р.р.