------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Артем "Бияк" Черкас, реєстровий козак
Я, Артем Черкас, народився року Божого 1624 в родині Михайла Черкаса. Дід мій Микола був із старовинних козаків, замолоду козакував і багато разів ходив з козаками на море, також воював у московських землях, де і взяв мою бабусю москальку. На старості осів у Черкасах і став займатися рибальством та пасікою. Дід мав трьох синів і доньку. Мій батько був молодшим сином і не мав схильності до козацького ремесла, а більше схилявся до хліборобства. Я ж з дитинства багато часу проводив з дідом, любив рибалити, поратись на пасіці і слухати дідові розповіді про козацьке життя, битви та походи, хоча він і неохоче розповідав про це, хіба на якесь велике свято, коли ми поверталися з церкви і дід перехиляв зайву чарчину.
Коли я трохи підріс, дід навчив мене триматися в сідлі, також вчив вправлятися із шаблею та самопалом. Року 1637 від Різдва Христового, коли я мав 13 років, відбулося повстання під проводом Павлюка. Після поразки козаків під Кумейками до Черкас увійшли ляхи і мій дід вирішив податися на Запорожжя і взяти мене із собою. Батько був проти і вони довго сварилися з дідом, але наперекір батькові дід взяв мене з собою… Я хоч і був ще дитиною, швидко звик до життя за порогами і став дідові за джуру. 1638 року повстали запорожці на чолі з Яцьком Остряницею, дід Микола, хоч і був вже старий і йому дошкуляли старі рани, все ж виступив із козаками з січі. Я, як його джура, також вирушив у цей похід.
Коли під Жовнином Остряниця разом із частиною козаків втік до Московських земель, ми під проводом Дмитра Гуні укріпилися біля річки Сули. Коли ж стало зрозуміло, що битва програна, Гуня разом із частиною козаків, між яких був і я, втекли на Дон, а дід Микола, хоч і наказав мені втікати, сам залишився і наклав головою, царство йому небесне, бо ляхи влаштували різанину над переможеними. Мене взяв до себе джурою товариш мого покійного діда Кіндрат Гиря. Через пів-року ми вирушили з Дону назад на Запорожжя.
Кіндрат був освіченою людиною і добре знався на військовій справі, мабуть був з якогось шляхетського роду, але ніколи не розповідав про своє походження. Він хоч і був вже досить поважного віку, але йому не бракло жвавості та завзяття. То ж він взявся навчати мене грамоті, а також багато розповідав про всілякі військові штуки та хитрощі. Так ми пробули на Запорожжі три роки: ловили рибу, полювали звіра, добували мед диких бджіл. Гиря також добре знав польську мову і намагався вчити мене, хоч мені й недуже подобалась ця наука. Він казав, що це може колись стати мені в пригоді. За весь цей час я не бував на волості і майже нічого не знав про своїх рідних. Коли мені вже йшов 18-ий рік старий Кіндрат сильно занедужав. Знаючи, що вже недовго йому лишилося жити, він розповів мені, що походить з дрібної київської шляхти. Козак, подарувавши мені гарний сірий жупанчик і лук турецької роботи, попросив навідати його рідних у Печерському містечку. Кілька днів по тому Кіндрат Гиря помер, я поховав його і подався на волость. З кількома іншими козаками я дістався до Черкас, провідав своїх батьків і, відпочивши певний час, вирушив до Києва з торговцями, що везли байдаком різний крам. Коли я дістався Києва, то відразу ж рушив до Лаври, так як мені заповідав старий Гиря. Я знайшов його рідню в Печерському містечку і передав їм листа та трохи грошей. Трохи побув в оселі Кіндратового сина, якого звали Марком, а далі рушив до Троїцької церкви і замовив заупокійну за свого діда Миколу та старого Кіндрата Гирю, а також пожертвував трохи грошей на монастир.
По тому я повернувся до Черкас і став займатися рибальством та дідовою пасікою, з того й жив. Через пару років купив собі старий байдак і разом з кількома іншими козаками почав возити Дніпром різні товари до Києва і на тому непогано заробляв, аж поки в 1648 році я не зчепився в Печерському містечку на ярмарку з якимось жидом. Він підмогоричив місцевих рибалок, щоб вони напали на мене. Одного разу ці гультіпаки підстерегли мене і добряче віддухопелили та так, що ледь живий лишився. Люди знайшли мене непритомним і віднесли в Лавру до монастиря, на другий день я прийшов до тями - у мене були зламані ребра, монахи гарно мене лікували, але я все ж таки майже осліп на ліве око. Коли сили почали повертатися до мене, я почав виходити на двір, серед духовенства і простого люду ширилися вісті про те, що Богдан Хмельницький розбив ляхів під Жовтими Водами. Всі були дуже занепокоєні і відчували, що насувається велика війна. Почувши це, я замислив йти до повсталих. Але одного разу побачив під монастирськими мурами кількох козаків. Один з них, високий козак, вправлявся в стрільбі з лука, інші фехтували на шаблях або чистили самопали. Я підійшов до високого лучника і попросив дати мені спробувати свої сили, він глузливо посміхнувся, але пристав на моє прохання. Я зробив кілька пострілів і, хоч відчував ще слабкість, все ж доволі влучно бив в ціль, козак здивувався і почав розпитувати хто я і звідки. Звали його Тарасом Манютою, я розповів йому свою історію, але він не йняв віри і зажадав двобою на шаблях, коли він побачив, що шаблю я теж тримаю далеко не перший раз, відразу повів мене до свого курінного отамана Саська Харченка, якого козаки прозвали Сліпим, ми почали розмову і, як виявилось, Сасько знав старого Кіндрата Гирю - вони разом воювали під Смоленськом і ходили на море. Отаман сказав мені, що йому в курінь потрібні певні люди, бо якраз розгорілося повстання і всі відчували, що насувається колотнеча. І я, не довго думаючи, пристав на його пропозицію, бо дуже хотів стати на захист нашої дідівської віри і віддячити ляхам за всі кривди.