Олег, джура

Я народився у 1634 р. Походжу з дрібної львівської православної шляхти. Батько свого часу вчився в Острозькій колегії, знався на військовій справі. Заробляв тим, що наймався в охорону купецьких валок. Під час одного з таких купецьких походів загинув від татарської стріли. Матері було важко виховувати мене, тому Львівське православне братство, членом якого був батько, відправило мене на навчання до Острозької колегії. Вчився я добре, мав друзів, особливо хлопчика з Волині Марка. В колегії вчився синочок якогось багатого магната, він був пихатий, знущався над учнями. Одного разу він зі своїми посіпаками побили Марка, я, звісно, заступився і добре натовк пику шляхтичу. Той вирішив відімстити мені. Одного разу він тихцем проліз у канцелярію, вкрав там гроші і підкинув мені під подушку. Відразу ж пішов доносити керівництву колегії. На щастя, Марко випадково це побачив і попередив мене. Мені нічого не залишалося як втікати з Острога. Через місто тим часом проходила купецька валка, купці відпочивали у корчмі, біля якої стояли вози з їхнім добром та сіном для коней. Отож, я не довго думаючи, запорпався у сіно і став чекати. Купці не помітили мене і поїхали на ранок з Острога. Мені вдалося підслухати, що це ніякі не купці, а козацькі розвідники, яких послав батько Хмель із розвідкою. Вони верталися до Чигирина, а потім на Січ. Я дуже зрадів, бо здавна марив втекти на Січ і стати справжнім козаком. То ж я виліз з-під сіна і попросив козаків взяти їх із собою. Звісно, що козаки не погодилися, але пообіцяли не виганяти, а пристроїти в надійному місці. Дорогою зустріли паломників до Києво-Печерської лаври, козаки передали мене монахам, і, таким чином, я потрапив до Києва. Мандруючи з паломниками, познайомився з молодим послушником, який виявився шляхтичем-втікачем Дмитром. Потрапивши до лаври, ми разом з Дмитром жили при монастирі. Згодом Дмитра взяв до себе сотник Печерської сотні, щоб той навчав сотникового сина. Проте, таке заняття не личило шляхтичу, Дмитро хотів займатися військовою справою, мріяв помститися своїм кривдникам ляхам. Тож після багатьох прохань, сотник таки погодився взяти його до своєї сотні. Козаки дали йому прізвисько Сіроманець. Ставши реєстровцем, Дмитро Сіроманець взяв мене до себе за джуру, і я став Олегом Сіроманченком.