Бойові дії з використанням річкового флоту

у Визвольній війні 1648-1657 років

Вступ

Почнемо нашу розповідь спочатку із цитат, що характеризують відношення українського козацтва до річкової тематики.«Козак на Дніпрі – як качка на воді» із листа шляхтича Бельхацького до невідомого. («Джерела з історій національно визвольної війни українського народу 1648-1658 роки» Том 1. стр. 27)«Козакові, як тому, що живе над Доном, так і тому, що над Дніпром, вся надія і отуха – вода, ріка, болото. Тому і Дніпро назвали Славутою себто «слави гутою», або казною, а Дон – паном, дон. Як козак не має води, болота, або яру – пропав. З ними богато може, богато вміє, без них – глухий німець, нічого не вміє, і як муха гине. Тому зима – як не можна копати і водою тікати – тяжкий ворог, і як прийдеться ся воювати-то се для нього лиха пора, але весна літо, по части й осінь – то для нього хліб, скарб, достатки і всяка фортуна» слова Окольського про козаків, що навів їх Грушевський у 8 томі «Історія України Руси» (стр. 289).
Ось ці дві цитати показують наскільки великим був вплив водної стихії на таке явище, як козацтво. І це не дивно, адже по суті своєї козакування виникло як промисел, що був напряму пов'язаний в першу чергу із водою та річками. Він характеризувався ловлею риби, полюванням на бобрів та побудовою невеликих укріплених фортечок, праобразів Великої Січі, що виникали на берегах річок. Останні слугували водними шляхами сполученнями і одночасно були певними захисними елементами від можливих несподіваних нападів ворогів. Тому є сенс перед тим як перейти до більш детального висвітлення теми використання річкового флоту у військових компаніях Богдана Хмельницького, коротко згадати хронологію подій, що мають пряме відношення до цікавого для нас питання.

Човни-довбанки та їхня команда. Сучасна реконструкція козаків  Печерської сотні

Човни-довбанки та їхня команда.Сучасна реконструкція козаків Печерської сотні

Хронологія письмових згадок стосовно річкового флоту

1492 рік.Часи перших письмових згадок про виникнення та існування козацтва. Кримський хан Менглі Герей повідомляв великого князя литовського Олександра Казимировича про напад на фортецю Тягиню загону козаків з Канева та Черкас. Документальні свідчення про цю акцію містяться у відповіді останнього 19 грудня, надісланій до Криму: «Також писав нам в своєму ярлику, що наші люди - канівці та черкасці, прийшовши Дніпром під Тягиню, човен твій розбили,чоловіка одного та багато статків та грошей побрали» (Щербак «Формування козацького стану», стр. 36). Прийшовши Дніпром - ось ключова фраза, що вказує на спосіб пересування канівців та черкасців річковими човнами до місця нападу в районі впадіння Дніпра в Чорне море.
1499 рік.Уставна грамота 1499 року міста Києва звучить наступним чином: «которіе козаки з верху Днепра и сь наших сторон ходят водою на низ до Черкас и далее, и што там здобудуть, с того со всего воеводе десятое мають давати …» (Грушевський «Історія України Руси», том 7, стр. 81). Певний нормативний документ того часу, в якому теж вказується на водний варіант просування козаків на низ Дніпра для здобування всяких трофеїв.
1502-1503 роки. Згадується «похід київських та черкаських козаків човнами по Дніпру, коли вони погромили десь коло тягинського перевозу военну ескорту татарську,що провожала послів» (М.Грушевський «Історія України Руси», том 7, стр. 59). Там же цитата із листа Менглі-Гирея до Москви щодо цих подій «на судах, приехав ночью.»
1545 рік. Козака на 32 чайках, вночі напали на Очаків, захопили та пограбували замок. (М.Грушевський « Історія України Руси», том 7, стр. 112). 
1558 рік. На початку року, організовується велика компанія на Крим, під проводом Вишневецького. Сам Вишневецький мав іти слідом компанії 1556 року: «побудувати на горішнім Пслі човни, і човнами йти на низ» (М.Грушевський «Історія України Руси», том 7, стр. 121).
1593 рік.Повстання Косинського. «Почувши про се (арешт посланців), військо козацьке з гарматою всею силою рушило човнами на Київ, доходити справедливості на провинниках.» (М.Грушевський «Історія України Руси», том 7, стр. 194.)
1595 рік.Повстання Наливайка. Цікава розповідь Грушевського про бойові дії проти повстанців під Києвом: «….козаки по части позабирали з собою човни, по части потопили і понищили. Ледво не ледво постягав Жолкевський кілька човнів і комяг з цілого Подніпровя. Але тут несподівано зробили йому прислугу київські міщани: порозшукували і повитягали позатоплювані човни, понаправляли їх і зробили можливою перправу. Жолкевський прийшов з цілим військом під Київ, щоб перевезти ся тут за Дніпро. Козаки, почувши про заходи Киян, надтягнули сюди із за Дніпра того ж самого дня 1 (11 мая); казали що вони хочуть спалити Київ за сю зраду міщан. У них було коло сотні чайок, і на них поплили Дніпром під Київ, з розпрозтертими корогвами, під грім бубнів і труб. Але вітер був противний, приходило ся йти на веслах, дуже поволі. Жолкевський тим часом розставив свою гармату на березі і стрів козацькі човни вогнем. Кулі пробили човен Підвисоцького, що кермував сим походом, і сам він ледво не загинув. Серед козаків настало замішаннє і чайки їх вернули ся.» Ось така повноцінна річкова битва, із використанням сотні суден, артилерії, музики та посаженої на човни піхоти для штурму ворожих укріплень.
1600 рік.Для участі в Молдавській компанії запорожці вирушають на театр бойових дій на своїх човнах, піднімаючись вверх по Дніпру. «Ідучи водою вгору й маючи противні вітри, як прийшли до порогів, то ледво не на кожнім тягнули морські човни берегом через скали по двісті, по триста чоловік, взявшись за линви; декому добре падав і кривавий піт із чола - все то приймали на себе, аби тільки здобути ласку пана свого (короля) і вашу.» (М.Грушевський «Історія України Руси», том 7, стр. 249.)
1627 рік.Були плани відправити 2000 козаків човнами Дніпром в Прибалтику, для участі в бойових діях проти шведів. «Не подобалося се розривання війська на два театра війни, пропонований похід комягами і т.п.» (М.Грушевський « Історія України Руси»,том 8, стр. 35).
1627 рік.В цьому році реально відбувся другий кримський похід, в якому козацького піхота пересувалась частково на човнах. Ось цитата Грушевського: «Списували військо - казали і піхоті, що в човнах була (2 000 чоловік) до берегу приставати.»
1630 рік.Під час козацького повстання,повторюється схема дій 1595 року, коли повстанці, щоб унеможливити переправу ворожих військ на лівий берег Дніпра масово знищують човни. «Другого дня в Київі, 50 байдаків, а човнів без числа спалили, щоб поляки не мали чим перевезтися на там ту сторону до гетьмана» (М.Грушевський «Історія України Руси», том 8, стр. 111).
1635 рік.Пруська компанія в якій брали активну участь козаки під командою Констянтина Вовка. Їх корпус рухався на театр бойових дій різними шляхами. «До Городка козаки йшли окремими відділами, від Городка кінні поспішили навпростець лісами до своїх чайок, піши поплили рікою, день і нічь, повз Ковно, де був присутній і Радзивіл.» (М.Грушевський «Історія України Руси», том 8, стр. 216).
1638 рік.Повстання Скидана. Козаки рухаються частково Дніпром, нападають на Кременчуг. «Запорожці рушили разом суходолом, правим берегом Дніпра, під проводом Скидана, і човнами Дніпром також. Ті, що йшли човнами напали на Кременчук - передову сторожу Поляків і реєстрових, розгромили й побили більшу частину» (М.Грушевський. «Історія України Руси», том 8, стр. 292).

Хронологія письмових згадок річкових суден у військових операціях

Хронологія письмових згадок річкових суден у військових операціях

Звичайно, ці наведені 13 посилань не показують нам всієї картини використання річкових суден в цей період (кінець XV - середина XVII століття), але дозволяють уявити наскільки часто вони зустрічаються не тільки у великих військових кампаніях, а навіть незначних сутичках та конфліктах. Як приклад – згадка Грушевським про напад загону запорожців на донців, який відбувся на човнах: «Як ішли вони повз «Обросимів караул», напали на них в ночи воровські Черкаси, кінні і піші, і на човнах Доном прийшовши» (М.Грушевський «Історія України Руси», том 8,частина 2, стр. 39).
 Ми бачимо постійні згадки про човни, чайки, байдаки, комяги, морські човни. В цей час-це все різні типи річкових та морських транспортних суден, які забезпечували в першу чергу економічні і торгівельні зв’язки різних регіонів Речі Посполитої. Про їх значення та місце в тогочасному світі говорять нам численні юридичні документи тих часів. Як приклад - Судовий лист Сигізмунда Августа від 1558 року про незаконне стягнення мита, де вказуються норми грошових внесків із різних типів суден. Комяга – 12 грошей, полкомяжка, байдак – 6 грошей, челн – 3 гроші. (Н.Яковенко «Торгівля на Україні, 14-17 століття»). Ці назви типів суден, їх розміри, матеріал, вантажопідйомність постійно зустрічаються в судових та нормативних документах 16-17 століття.
Вони є необхідним елементом в торгівельних стосунках, ну і звичайно логічним є їх широке використання у військовій справі (в першу чергу, як засобу пересування, а в деяких випадках, як військовий інструмент, що прямо впливав на результат військової операції). Тому недивно, що військові кампанії 1648-1657 років теж не стали виключенням із цього правила, і продовжили історію бойових дій на річках далі, наповнивши її новими та цікавими обставинами. Нажаль, цьому питанню, або скоріше аспекту визвольної війни Богдана Хмельницького до цього часу приділялась поверхнева увага, оскільки основні події цієї боротьби відбувались на Західному напрямку (до 1654 року).В першу чергу на цих теренах- це історія великих польових битв, блокування і штурмів фортець, в якій практично нема згадок про значення річкових операцій для обох сторін під час цих кампаній. Якщо бути об’єктивним, то безперечно, сучасні історики, розповідаючи про кампанії тих часів, згадують і про річкові операції. Це в першу чергу стосується І.Стороженка та Ю. Мицика. В їхніх роботах, присвячених військовому мистецтву Богдана Хмельницького (І.Стороженко «Богдан Хмельницький і військове мистецтво у визвольній війні українського народу середини 17 століття») та бойовим діям козацького війська на теренах Київщини та Білорусі (Ю.Мицик «ALBARUTHENICA») є конкретні згадки про використання річкових суден та річкові бої між ворогуючими сторонами. Наше завдання-доповнити їх розповіді, зібравши додаткову інформацію про цей період. 

Кількість згадок річкових суден у торгових операціях XIV - XVII століть

Кількість згадок річкових суден у торгових операціях XIV - XVII століть

Використання річкових суден в бойових діях

1648 рік. Початок повстання. Перша битва - Жовті води, від результатів якої залежить старт визвольної війни. Микола Потоцький, гетьман польний і командувач всіма збройними силами на території України, направляє окремий корпус під командою свого сина-Стефана Потоцького для придушення повстання на південь, вздовж Дніпра прямо на Микитинську Січь, що тоді служила операційною базою для повстанців. Головна мета-не дати вийти Хмельницькому на волость, розбити його загони на місцях базування, локалізувавши бойові дії в обмеженому і малонаселеному просторі Дикого степу. Для цього корпус Стефана Потоцького ділять на дві, приблизно однакові по кількості частини – сухопутну, яка в основному складається із кавалерії та артилерії та річкову, до складу якої входить 4 реєстрові полки (приблизно 4000 чоловік). Поділ логічний, враховуючи що в майбутньому доведеться вести бойові дії проти ворогів, які укріпились на кількох островах, побудувавши там невеликі польові фортечки. 21квітня 1648 року обидві частини польського корпусу виступили із Черкас. Вже 27 квітня козацька флотилія прибула до фортеці Кодак (приблизна відстань між Черкасами та фортецею Кодак 250км, за день човни долали приблизно 40-45 км), а далі «зранку 29 квітня флот рушив від Кодака униз по Дніпру, долаючи цього та наступного дня пороги і 1 травня або на початку дня 2 травня 1648 року прибув до Микитиного Рогу. За п’ять діб флот пройшов 280 км – з подоланням Дніпрових порогів, з середньою швидкістю 56 км за добу. (І.Стороженко «Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у визвольній війни українського народу середини 17 століття», стор. 111). На основі відтвореного Стороженком маршруту можна отримати орієнтовні дані про швидкість руху річкової флотилії. Це приблизно 60 км на добу. В щоденнику Лясоти є інша цифра – 70 км, але вона принципово не відрізняється від попередньої (56 км). Це значить ,що при середній швидкості в 5-6 км на годину рух човнів на веслах (це гірший варіант, що пояснюється відсутністю попутного вітру) складав 12 годин на добу.

Рух річкової флотилії реєстровців навесні 1648 року

Рух річкової флотилії реєстровців навесні 1648 року

 Це давало можливість спокійно відпочивати під час нічних стоянок і робити дві, три зупинки (загальною довжиною в 3-4 години) для перепочинку та прийому їжі. Звичайно це досить напружений ритм і темп роботи на веслах, але не треба забувати про можливий періодичний попутній вітер, що міг мати місце в цей час, полегшуючи роботу веслярам і звичайно постійні зміни гребців, які давали змогу відпочивати частині команди. При такій кількості реєстровців (4 000 чоловік) флотилія човнів (байдаки, чайки, комяги) могла нараховувати приблизно 60-80 суден, що були скоріше за все тимчасово конфісковані у місцевих: мешканців Черкас, Канева і інших містечок та сіл на березі Дніпра. Адже ми в період з 1638 по 1648 рік не бачимо відомих морських походів запорожців на Туреччину та Крим. Це час так званого золотого покою, характерний відсутністю великих та серйозних військових кампаній, що раніше активно велись проти звичних противників козаків. Хіба що боротьба проти татар, що потребувала оперативного кавалерійського реагування на несподівані напади, але зовсім виключала використання річкового або морського флоту. Тим не менше, флотилія була оперативно зібрана, укомплектована командами із 4-х реєстрових полків, які тримаючи певний темп руху, змогли пройти двічі Дніпровські пороги (вниз і вгору по течії), організувавши скоріше за все вивантаження військових припасів із суден на берег. Графік руху флотилії, а потім знищення реєстровцями на чолі із Кричевським та Барабашем однієї із баз повстанців на острові Бучак – все це говорить про певну підготовку і готовність особового складу реєстрових полків до універсального використання річкового транспорту під час бойових дій.
 Закінчуючи нашу розповідь про участь річкового флоту в Жовтоводській битві, звертаємо Вашу увагу, що 4 реєстрові полки, із яких складались команди цих річкових суден, піднялись вверх по течії Дніпра, повернули в річку Омельник, підняли повстання проти своєї провладноналаштованої полкової старшини і з’єдналися з основною частиною армії Богдана Хмельницького, перейшовши на його бік. Це відбулось 13 травня. Приєднання цих 4 полків і перехід під впливом цього приєднання ще 1 500 козаків та драгунів із табору Потоцького на бік Хмельницького зіграли вирішальну роль в цій битві – вона закінчилась повним розгромом та капітуляцією війська Стефана Потоцького. 
 На цьому інформації щодо використання річкових суден в перший рік війни у нас більше нема. Корсунь, Пилявці, облога Львова та Замостя – це повністю сухопутні операції, в яких виключалось, апріорі, використання річкового флоту. На півночі Київщини та на Чернігівщині в цей час активних бойових дій не велося, цей напрямок вдалось на певний час нейтралізувати, уникнувши на ньому прямих бойових зіткнень в 1648 році.
 В 1649 році в документах тих часів ми зустрічаємо періодично згадки про використання річкових суден для транспортування бойових припасів. Ось цитата із листа невідомого до князя Я.Радзивіла (Ю.Мицик «Джерела», том 1, сторінка 270, (табір литовських військ під Речицею): «щоб водою річкою Свіслоччю відправив на байдаку пороху та свинцю; це може прибути з Пухович до нас у табір за тиждень.» І наступна цитата, що показує анологічні дії в протилежному, повстанському таборі: «З козаками через киян вони (міщани Могилева) мають явне порозуміння і розвитку, торгівлю з ними проводять, а під цим проводом постійно подають їм відомості і перестороги про все, що у нас діється, врешті дають їм порох. Це недавно стало тут відомим, що один могилевець з байдаком пороху, на которому мав понад десять бочок солі, обманним шляхом видав порох за сіль; щоб тим більше його не пропустили до Києва, одно втік, а з Києва повертався додому вже суходолом (Ю.Мицик «Джерела з історії визвольної війни», Том 1, сторінка 283.)
Але рік 1649 в першу чергу запам'ятався активним використанням річкових човнів, як транспортних засобів для пересування військових підрозділів. Це пояснювалось специфічними географічними умовами театру бойових дій. Полісся, Північна Київщина, Чернігівщина, частина Білорусі - території із розгалуженою системою малих, середніх і великих річок (Дніпро, Прип`ять, Сож, Десна), ще здавна використовувались як транспортні артерії. Наявність великої кількості плавзасобів різних типів, гарне знання місцевими жителями умов навігації на річках (течії, вітри, пороги та мілини, зручні місця стоянок) та відсутність нормальних доріг - ось фактори, що пояснюють наявність постійних посилань на річкові човни та судна в описах бойових дій тих часів. Перші серйозні збройні сутички 1649 року почалися після того, як 3 000-ний козацький загін під командою полковника Іллі Голоти в червні піднявся на човнах річкою Прип'ять і висадившись на берег біля Красного села рушив під Загалля, де був розбитий литовським гарнізоном міста. Це була прелюдія до основної битви року на даному театрі бойових дій. Мова йде про Лоєвську битву. Про змагання двох талановитих воєначальників Речі Посполитої, що в силу певних обставин опинились по різні сторони барикад. Князь Януш Радзивілл, який очолював литовські війська та наказний гетьман козацького корпусу, київський полковник Михайло Кричевський.

Януш Радзивілл - ліворуч та Михайло Кричевський - праворуч (посмертний портрет)

Диспозиція сил була наступна. Литовська армія рухалась вздовж Дніпра на Київ, маючи перед собою кілька цілей. Головна – це вихід на оперативний простір для перенесення бойових дій на традиційні козацькі землі - Черкащину, Київщину. Дуже небезпечний момент, враховуючи, що основні козацькі сили під командою Богдана Хмельницького знаходились в цей час на Заході України. Другорядна - забезпечити безпеку литовської території від можливих вторгнень повстанських загонів, що мали на меті розпалювати тут вогнище збройної боротьби із метою подальшого розширення території повстання. Хмельницький, розуміючи смертельну небезпеку виходу литовської армії в тил головних козацьких сил, що сконцентровані на боротьбі із армією Речі Посполитої, направляє на Полісся з-під Староконстянтинова корпус Кричевського із завданням зупинити просування армії Радзивіла, а при можливості і її знищити. Посильну допомогу цьому корпусу має надавати Чернігівський полковник Подобайло, що укріпився на лівому березі Дніпра біля впадіння в нього річки Сож (район білоруського міста Лоєв), блокувавши завдяки цьому річковий шлях Дніпром в сторону Києва. Його табір було побудовано таким чином, що козацька артилерія та піхота могла вести обстріл з берега Дніпра всіх річкових засобів, що пересувались по Дніпру вниз по течії. Тому Януш Радзивілл прийняв правильне рішення всіма можливими силами, що були у нього в наявності, знищити козацькі укріплення, розблокувавши водну артерію (Дніпро), яка була стратегічно важливою для транспортування війська (піхота і артилерія) та припасів.

Битва під Лоєвом (31 липня 1649 року)

Битва під Лоєвом (31 липня 1649 року)

Ось як описується ця ситуація самим Янушем Радзивіллом в його листі до польського короля Яна Казимира «Тепер таке в.к.м., моєму милостивому пану, повідомляю, що залишивши добру залогу у Речиці і з обозом підступив до ворога, який потужно боронив переправу; спочатку я відправив на байдаках піхоту на той берег Дніпра, де Сож - ріка, що дорівнює Дніпрові, впадає до нього, і висадив на саму голову її (мається на увазі півострів між Дніпром і Сожем - Ю.Мицик) теж боронив ворог, але все ж наші опанували нею, і ставши там через Сож, довкола ворога, до ночі вели з ним перестрілку. У цей час піхота взяла інструменти і добре окопалася; через зайняття нашими цього місця дуже підупав дух у ворога. Між тим, продовжуючи подальшу боротьбу, я добірних вояків під дві тисячі переправив нижче (за течією Дніпра) човнами, які непомітно перевіз возами і в тил ворогові пустив, а цій піхоті, що тримала голову, наказав відкрито байдаками плисти….» (Ю.Мицик «Джерела з історії визвольної війни українського народу», Том 1, сторінка 316). 
Дуже цікаве першоджерело, що яскраво ілюструє всю повноту використання річкового флоту під час цієї кампанії, на якому є сенс зупинитися більш детально, проаналізувавши його та сам хід битви докладніше. Ми знаємо, що литовська піхота (угорського типу в кількості 2 000 чоловік) під командою Гонсевського переміщалась по Дніпру, маючи завдання підтримувати зв'язок та допомагати паралельно сухопутній частині армії Радзивілла. Схема, що дуже нагадує принцип взаємодії реєстрових полків із корпусом Стефана Потоцького в 1648 році. В районі Лоєва цей рух було заблоковано загоном Подобайла, що вдало розмістився на лівому березі Дніпра, при впадінні в нього річки Сож, контролюючи таким чином водний шлях на Київ і переправу через Дніпро. Радзивілл приймає єдине правильне рішення -з нищити підрозділ Подобайла, звільнивши таким чином шляхи комунікації своєї армії від дій супротивника. Для цього він силами угорської піхоти, що висаджується із байдаків атакує піхотні підрозділи козаків, що розташувались на правому березі річки Сож, біля її впадіння в Дніпро.
Після важкого вогневого бою, використовуючи чисельну перевагу литовська піхота витісняє козаків із позиції, що знаходились в лісі, які скоріше за все не були сильно фортифіковані (а можливо фортифікація була відсутня зовсім). Відступаючи, козаки переправляються човнами на лівий берег річки Сож. На захопленій у повстанців території швидко будуються шанці, з яких планується вести мушкетно-артилерійський вогонь по противнику (козакам) для прикриття переправи та висадки литовських військ на лівий берег Дніпра. Причому зі слів очевидців будівництво укріплень з обох сторін річки Сож відбувалось під постійним мушкетним вогнем піхоти супротивника і що характерно з литовського боку в тому числі і з байдаків. На наступний день Радзивілл, дослухавшись порад своїх офіцерів, відмовляється від плану штурму берегових укріплень Пободайла «в лоб», враховуючи швидку течію Дніпра в місці атаки. Замість цього виникає ідея, таємно, лісом за допомогою коней перевезти 20 човнів нижче за течією Дніпра на відстань 2 милі від Лоєва і організувати там переправу кількох сотень литовців (в тому числі і кавалерії). Цей загін повинен був несподівано вдарити в тил козацьким укріпленням, зайшовши до них з протилежної від берега сторони. Для відволікання уваги противника була запланована атака байдаками, що імітувала активний штурм козацьких позицій з ріки. Литовська піхота поробила на байдаках заслони із дерева, так звані гуляй городи, для захисту від ворожого обстрілу. Втіленню цього плану річкової атаки завадила злива, що йшла цілу ніч, а потім зміна оперативної ситуації, що привела до кавалерійської атаки корпусу Кричевського укріпленого табору Радзивілла.
Так почалась відома Лоєвська битва, цікава для нас в першу чергу тими деталями річкових дій, що наведені вище. Був в ній ще один епізод, пов'язаний із човнами і байдаками, але тепер вже на боці козаків. Мова йде про спробу Подобайла, підтримати атаку Кричевського, перекинувши частину своїх козаків на правий берег Дніпра. «При цьому із шанців, які були поставлені понад Дніпром напроти ворожих окопів, повідомили, що ворог, який стояв за рікою у великій кількості байдаками і човнами переправляється нижче по Дніпру на допомогу козакам.» (Ю.Мицик «Джерела з історії визвольної війни українського народу 1648-57 роки», Том 1, сторінка 312.). Човни, байдаки ці повстанці взяли в Петрикові, Мозирі, Бабічах та Брагіні, про що пише в своїй книзі Вітольд Барнацкій («Повстання Хмельницького,військові дії у Литві у 1648-49 роках», сторінка 124). «Узявши сабе усе кораблі, на їх паплилі.» По приблизним оцінкам литвинів козацька піхота налічувала до 3 000 осіб, що говорить про велику кількість засобів для переправи. Опинившись на правому березі Дніпра, козацький десант потрапив під удар литовських сил, що мали на меті знищити його або, як мінімум, скинути назад в Дніпро. Тому козаки по одній із версій були вимушені для закріплення на своїх позиціях (берег Дніпра) використати свої човни у якості елементів оборонного польового табору, прикриваючись ними від щільного вогню супротивника. Це в кінцевому результаті призвело до втрати великої частини плавзасобів, що негативно сказалось на їх спробі організувати переправу у зворотньому напрямку, до своїх укріплень на лівому березі Дніпра. Більша частина козацького десанту потонула в Дніпрі під вогнем литовської піхоти під час спроби вплав повернутися назад. В цьому випадку ми бачимо явний прорахунок Пободайла, який на відміну від литовського штабу не зміг прорахувати можливі негативні варіанти переправи через Дніпро із висадкою в незручному місці і подальшому наступу на литовський табір.

Битва під Лоєвом (31 липня 1649 року)

Битва під Лоєвом (31 липня 1649 року)

Розглянувши основні етапи Лоєвської битви 1649 року, ми бачимо активне використання обома сторонами річкових засобів для переміщення живої сили та артилерії, організації за їх допомогою активних наступальних дій, які напряму впливають на хід битви та її результат. В результаті бойових дій під Лоєвом литовська армія понесла серйозні втрати в живій силі, було використано практично всі запаси пороху і тому можливість подальшого просування на Київ була складною та ризикованою. На цьому активні бойові дії в даному регіоні почали йти на спад.
1651 рік.Ситуація повторюється і стає дуже схожою із 1649 роком. Окремі козацькі загони постійно турбують територію князівства Литовського своїми збройними виправами, використовуючи в них як і раніше річкові судна. «А не тільки у самому Чорнобилі це гультяйство збирається, але найближче до нас на кілька миль відправив якогось сотника Булавку, мозирянина, котрий таку ж громаду вже зібрав і коли стали у Бабічах, підпливши човнами до Словечної, хотіли на них напасти.» (Ю.Мицик «Джерела», Том 2, сторінка 132).Не дивно, що в конфесаті (протоколі допиту) полоненого козака канівського полку звучить інформація у відповідях про козаків в Литві наступного змісту: «Морських човнів не мають, а дніпрових досить» (Ю.Мицик «Джерела», том 2, сторінка 172). Дійсно досить, про що будуть свідчити подальші бойові дії, які спалахнуть навколо Києва. Під час них є навіть згадка про зовсім незвичні річкові плавзасоби, що використали козаки в боях під Димером. Ось як описує один із елементів бою його сучасник, вояк армії Радзивіла: «неприятель.. був викурений з шанця, мусив втікати, одні мостом втікали до табору, другі тікали на плотах..» (Ю.Мицик. «Джерела», том 2,сторінка 247). Ці бойові дії відбуваються на вишгородському напрямку, звідки на Київ наступає частина литовських сил. Піхота литовська, як і в 1649 році рухається Дніпром, створюючи загрозу козацьким військам, що захищають Київ, можливою висадкою десанту в зручному для цього місці. «А сам гетьман ВКЛ зі всім військом рушив із под Речиці берегом Дніпра вниз до Лоєва, спускаючи частину піхоти і великих гармат на байдаках водою»» (Гурбик.А.О. «Вторгнення військ великого князівства Литовського в Україну та оборона Києва в 1651 році», сторінка 42). До документальних згадок про ці події на наше щастя додаються ще і графічні зображення (гравюри) написані рукою Вестерфельда, придворного митця Януша Радзивіла, що показують різні етапи військових дій литовської армії в цей час. В тому числі і з використанням річкових суден.

Малюнки Абрагама ван Вестерфельда, що зображують бої козаків із військом Я.Радзивілла із використанням річкового флоту (1651 рік).

Після розгрому корпусу Мартина Небаби під Ріпками частина литовських сил продовжує наступ на Київ Дніпром. Це угорська піхота, частини артилерії та обозу. Інша частина литовської армії, під командою Гонсевського, здолавши опір козацьких полків під командою Ждановича, що прикривали переправи через Ірпінь біля Димера, вийшла 23 липня під Київ, створюючи загрозу місту з півночі. «Сам Я. Радзивілл з усім військом підступив до Києва 24 липня і з 1000 вершниками приїхав на розвідку місцевості та «на допомогу Гонсевському й усьому війську, байдаками присилав піхоти Дніпром півтори тисячі і сам поспішав» (Гурбик А.О. Стаття про вторгнення литовських військ в 1651 році, сторінка 46.).

Прижиттєвий портрет М. Небаби. Абрагам ван Вестерфельд

Прижиттєвий портрет М. Небаби. Абрагам ван Вестерфельд

Річковий литовський флот, яким постійно оперували під час кампанії 1651 року війська гетьмана Януша Радзивілла скоріше за все формувався за рахунок мобілізованих чи закуплених у білоруських купців та міщан суден різних конструкцій, які останні постійно використовували на річкових комунікаціях цього регіону. Ось, як про це згадується в документах тих часів:«Порох Речі Посполитої, котрий там з минулої війни залишився, замовити байдаків скільки треба, аби за данням знати зразу туди, куди буде призначено, могло бути сплавлено. Ці байдаки замовити, запевнивши всіх ремісників доброю від мене платою, і того, хто міст під Речицею робив, ретельно розпитати і до цієї роботи його ж залучити, вчинивши з ним постанову і запевнивши йому заплату на його умовах». Із табірних щоденників Януша Радзивіла. (Мицик.Ю. «Джерела з історії Національно визвольної війни українського народу 1648-1658 роки»,том 2,сторінка 405).І далі з цього ж питання:«Що стосується цих байдаків, у Могилеві їх тільки два і то погані, а у Бихові є понад десять, але підняти ніяк не можу, що цьому досить вчинять, щоб через їх мали бути виставлені до табору, бо треба немалий кошт, а вони цим виправдовуються, що і раніше будь що на минулий похід нічого із скарбу не платили, пишуть і самі до в.кн.м. На поставку байдаків до Бихова зразу до мене хотіли дати п'ятсот злотих, що я до відомості в.кн.м. відклав……щоб вже взявши 500 злотих, мали байдаки з селянами готові, або як воля в.кн.м. захоче, щоб тут байдаки у них неодмінно були. Зараз я їду до Шклова і там про байдаки буду дуже старатися, якщо вони будуть». (Мицик Ю. «Джерела із історій Національно визвольної війни українського народу 1648-1658 роки», том 2, сторінка 422).
Цікавим в цих цитатах є згадки про байдаки із селянами, що наводить на думку про використання останніх в якості гребців на траспортних засобах. Це могло мати місце на байдаках, що перевозили артилерію та запаси, щоб не відволікати від головних завдань піхоту, яка повинна була забезпечувати вогнепальне прикриття флотилії від можливих атак противника. На жаль наявної інформації щодо деталей використання річкових суден у військових кампаніях тих часів настільки мало, що ці припущення залишаються на рівні версій, які не мають під собою наукового чи документального підтвердження.

Illustration

Сучасна реконструкція козаків Печерської сотні

Повертаємось до оперативної ситуації під Києвом напередодні його штурму литовськими військами. Частина литовської кавалерії наступає із західного боку в напрямку до Софії Київської, частина від Вишгорода, а піхота під командою Пшипковського мала байдаками підпливти по Дніпру під місто і наступати берегом. Зрозумівши всю важкість оборони міста (відсутність підготовлених фортифікацій, невелику чисельність оборонців) київський полковник Жданович приймає рішення про організований відступ за межі міста, в напрямку на Трипілля. Як оповідає Самовидець: «З козаками і міщане киевскіе уступили суднами вниз Дніпра ку Переславу, Черкасом, и к ним инним местам коло Дніпра, где могли пройти байдаками и инними судами». Після відступу козацькі війська перегрупувавшись, двічі пробували атакувати литовські війська, що знаходились в Києві. Одна із цих спроб характеризувалась комбінованою атакою козацьких підрозділів із двох сторін в кінці серпня 1651 року з метою звільнення Києва. Сухопутний козацький корпус, що рухався від Трипілля, повинен був атакувати місто з півдня, а корпус Гаркуші в цей час повинен був наступати на місто від Дніпра,оскільки полонені під час бою козаки оповіли полякам ,що намір їх був злучитися із тими, що вже готові човни мали й хотіли на байдаки литовські під Києвом ударити, а потім військо литовське осадити. І дійсно, 27 серпня, не відаючи про поразку Ждановича, флотилія Гаркуши «яко домовленність мали із гори рікою Десною спустившись, долом від Микільського монастиря наступали на Київ і на байдаки литовські; там потужно стріляючи з ними литовці» бій мали. Протягом кількох днів Комаровський, який очолював військо ВКЛ після відїзду із Києва Я.Радзивілла, успішно відбивав козацькі атаки (останнім вдалося урвати (відбити) два байдаки литовські). Уже перед самим відступом литовського війська з Києва «козаки почали були з островів дніпровських «нападати і ще «три байдаки литовські урвали», хоча і самі втратили «девять човнів із людьми». Це інформація із статті Гурбика.А.О. «Вторгнення військ великого князівства литовського в Україну та оборона Києва (1651 рік)», сторінка 52. Маємо точні цифри втрат литовської та козацької флотилій під час річкових боїв в серпні 1651 року. Пять байдаків, що були захоплені козаками у литовців та дев'ять потоплених останніми козацьких човнів. Вони опосередковано говорять про інтенсивність та масштабність використання річкового флоту.
Наступна велика згадка про річкові флотилії і їх регулярну участь у військових діях на цьому театрі бойових дій припадає на 1655 рік. В цей час військово-політична ситуація змінилася досить кардинально. У війну вступила Московська держава і головним театром бойових дій стала територія сучасної Литви та Білорусі. Ми пам'ятаємо про значення річкових комунікацій в цьому регіоні і звичайно їх використання продовжується активно новими учасниками цих подій. Наведемо детальний опис однієї річкової військової експедиції, що була організована московськими підрозділами разом із київськими козаками восени 1655 року.

Цей опис бойових дій взято нами із "Історії України Руси" Михайла Грушевського, том 9(2), сторінки 1150-1152. «Про неї так оповідав князь Дмитро Волконський, що керував цим походом. 1 вересня (за старим стилем) післано нас човнами р. Припеттю воювати литовські городи і дорогою стало нам відомо, що в городі Турові стоять залогою литовські люди. 15 вересня, години за 2 до вечора, прийшли ми військом під Туров і туровські міщани вийшли на зустрічь з іконами і били чолом великому государеві. Того ж дня о годині четвертій, вночі пішли ми пішо на Давид город, 30 верст від Турова, полишивши човни в Турові, велівши їх гнати під Давид Городок. 16 вересня о годині третій дня прийшли ми під Давид городок (далі іде опис короткого бою із гарнізоном міста, який в результаті був вимушений відступити і здати містечко). А я для спочинку піших людей під Давид городком днював - бо потомились. При кінці того ж дня пішли ми човнами далі рікою Горинею до ріки Припети - 50 верст, а Припеттю вгору пройшли до р. Вятлиці 15 верстов, а від Вятлиці йшли пішо 25 верстов до города Столина - прийшли під Столин 20 вересня о 1 годині вдень (далі іде опис битви із литовськими людьми). Стояли в городі до вечора і при кінці дня, запаливши город, пішли до річки Припети, до човнів, 25 верст.
Ішли р.Припеттю до річки Пини, 60 верст, а річкою Пиною 30 верстов до города Пинська, прийшли туди 25 вересня о 6 годині дня. Стріли нас з усім кінним і пішим людом і з арматою за версту від города, і до пристани не допустили. Ми приплили з усім військом нижче тої пристани до іншої пристани, а ті литовські люди і до тої пристани не допускали - відстрілялись, і багато човнів попробивали. Тоді ми пригрібли до берега на верству нижче під с. Пеньковичами, і з човнів поспішили на берег. Литовські люди від тої пристани відбити нас не поспіли і наші люди вийшли на берег з човнів (далі йде детальний опис бою з литовськими людьми та перелік трофеїв, що дістались після відступу литовців). Стояли в городі два дні і дві ночі, щоб людям дати спочинок, а 27 вересня запалили город і слободи і пішли до човнів. Прийшло до човнів литовської кінноти з 400, наші люди почали до них стріляти з рушниць і гармат і вони без великого бою відійшли. Ми ж пішли з усім військом човнами далі р. Припеттю, відійшли від Пинська 50 верстов і прийшли до села Стахова, 28 вересня. А в тім селі стоять 200 литовської кінноти, а піших з 400 - чекають, чи будемо робити якусь шкоду. А ми вистерігши час пристали до берегу і вчинили великий бій: билися до ночі, а в ночі розійшлися і потім йшли рікою 3 дні - прийшли против Кажан-городка. Покинули човни, пішли під Кажан городок пішо, 10 верстов, а з Кажан городка вийшли війт та міщани. Ми тих міщан привели до христа і того ж дня пішли до човнів. Ішли Припеттю день, а потім, кинувши човни на річці, 1 жовтня пішли пішо під город Лахву (Латву) - 10 верстов від ріки. Привівши міщан до хреста, того ж дня пішли до човнів і човнами пішли Припеттю і Дніпром до Києва. Прийшли 26 жовтня».
З поданого реєстру видно, як пише Грушевський що в поході приймали участь 450 солдатів та 150 стрільців. Крім того в даній військовій експедиції повинні були обов'язково приймати участь козаки. Без їхнього знання місцевості, особливостей річкової навігації та військового досвіду результат міг бути зовсім іншим. Про їх участь говорить офіційна скарга пинських міщан про погром міста під час цього рейду: «Місяця октября 5 го дня Москва і козаки, неприятель Корони Польської, з арматою нагло підїхавши під місто Пинськ, човнами і байдаками і впавши до міста, заскочивши міщан і гостей, чоловіків, жінок, дітей їх немалу кількість тиранське й мордерсько мучили ріжними ничуваними муками і на смерть побили. А потім стоячи кілька днів вибрали до щенту всі скарби, готові гроші і товари ріжні - золото, срібло, цину, мідь, дзвони костьольні й церковні, ріжні речі й усякі набутки домові позносили і позвозили до байдаків і човнів». На прикладі цього річкового походу ми бачимо комбінований, пішо-річковий рейд басейном річки Прип'ять, по території Білорусі, яка була на той момент театром бойових дій між об'єднаними українсько-московитськими силами та їхнім противником - польсько-литовським військом. Операційною базою для цього походу, судячи з його опису став Київ. Скоріше за все, тут, на території Київського реєстрового полку було мобілізовано у місцевого населення річкові транспортні засоби (човни та байдаки). Саме тут формувався особистий склад команд цих суден, яких скоріше за все було не менше 30. Московитські війська обраховуються в кількості 600 чоловік. Козацький контингент порахувати нема можливості, але навряд чи він міг бути меншим, враховуючи обмежені можливості московського гарнізону в Києві та великий наплив бажаючих, що з'являлись завжди, коли мова йшла про похід, що міг закінчитися здобуттям трофеїв та військової здобичі. Це завжди приваблювало козаків.
Цікавим аспектом цього річкового походу є його комбінованість із сухопутними рейдами екіпажів суден в бік укріплених фортець противника,що знаходились на відносно великій відстані від річки Припять(від 15 до 40 км). Використовуючи Прип'ять як основну артерію для свого пересування, українсько-московитські війська при необхідності залишали човни на березі річки (скоріше за все під певною охороною) і здійснювали швидкі переходи для захоплення укріплених населених пунктів ворога (Давид-Городок, Столін, Стахів, Кожан Городок, Лахва). Кінцевою точкою цього річкового походу стало велике литовське місто Пінськ, що на два дні опинилось під владою українсько-московитських військ. Водний маршрут виглядав наступним чином. Київ - гирло р. Припять (90 км) - Наровля (135 км) - Мозир (38 км) - Туров 163 км - Пінськ (174 км). Всього мінімум 600 км річкового шляху. В одну сторону. Причому читаючи звіт про цей похід, ми знаємо, що частину маршруту до Турова було пройдено за 15 днів. Це складає приблизно 430 км. Що дає нам 29-30 км добових переходів проти течії на човнах та байдаках. Враховуючи практичний досвід від наших реконструкторських походів 2015-16 років по Дніпру на байдаку можна із впевненістю сказати про відносно невисокий, середньо-добовий темп руху човнів. Він був продиктований скоріше за все розрахунком на довготривалий похід рікою (продовжувався приблизно два календарних місяця) і необхідністю витрачати певний час на обладнання укріплених таборів на березі річки. Адже маршрут пролягав по ворожій території, де можна було очікувати на напад ворогів в будь-який момент.

Маршрут річкового рейду на теренах Білорусі в 1655 році

Маршрут річкового рейду на теренах Білорусі в 1655 році

Наведеним вище прикладом не обмежувалось використання річкових засобів в цей період і на цій території. Ось посилання на звіт командира козацького корпусу, що діяв в Білорусі, наказного гетьмана Івана Нечая. Рік 1656: «Місяць пізніш, з 3 (13) серпня Нечай сповіщав царя про свої досягнення. Сповняючи царський наказ, він щільно окружив Старий Бихов заставами свого полку, щоб не допустити ні помочі, ні припасів. Розіслав на се весь свій полк. 15 (25) липня перейняв польський караван, що йшов Березиною, а звідти хотів р.Друттю пройти до Старого Бихова. Було в нім 26 берлинів («суден») і 43 човни( «лотки») з ріжними запасами і все се козаки захопили, людей що було при них потопили і порубали, также жидов с возами многих порубали.» (М.Грушевський Історія України Руси, том 9(2), сторінка 1263). Рух річкових суден, що транспортували бойові припаси, продукти, а в деяких випадках піхоту та артилерію, як ми бачимо відбувався постійно, при чому за активної участі обох ворогуючих сторін, що підтверджує універсальність використання річкового флоту та його затребуваність.«В червні доносили київські воєводи цареві, мовляв стало їм відомо, що з Києва, Переяслава й інших Задніпрянських городів до литовських городів: до Слуцька й інших возять збіжжя, м'ясо, рибу й інші запаси водою і сухопуть. Київські міщане ладять великий караван з Києва Дніпром - з 50 байдаків (судов) з збіжжям і з ріжним товаром.» (М.Грушевський «Історія України Руси, том 9(2), сторінка 1270). 
На цьому ми вичерпали відомі нам і документально підтверджені факти використання річкових суден під час бойових дій у військових кампаніях 1648-1657 років. Впевнені, що із часом цей перелік буде поповнюватися новими даними, що дозволить отримати об'єктивну картину по цій цікавій і ще малодослідженій темі.

Типи річкових суден, що могли зустрічатися на території України в середині XVII століття

Типи козацьких суден: човен-моноксил (однодеревка) та байдак

Типи козацьких суден: човен-моноксил (однодеревка) та байдак

1. Байдак - велике річкове судно завдовжки 45-60 метрів, шириною 6-12 метрів (Яковенко Н. «Торгівля на Україні 14-середина 17 століття»). 2. Комяга - найпоширеніший тип сплавного судна без щогл, прямокутної форми, неглибокої посадки, завдовжки від 17 до 24 метрів, завширшки до 10 метрів, обслуговувалось 7-10 веслярами. Вантажопідйомність — від 30 до 70 тон. Будувались комяги з дерев'яних напівфабрикатів «дерева комяжного», масові промислові заготовки якого здійснювалися в лісах поблизу сплавних рік і річкових портів. (Яковенко Н. «Торгівля на Україні 14-середина 17 століття»). Малюнок комяги - та ж сама книга, сторінка 161. Ісаак ван дер Блоке. Алегорія гданської торгівлі 1608 рік.
3. Шкута (нім Schute) - барка, річкове плоскодонне судно для перевезення зерна та інших товарів завдовжки 15, завширшки близько 6 метрів. Вантажопідйомність - 350-450 бочок, або біля 100 тонн .Обслуговувалось 15-20 веслярами. (Яковенко Н. «Торгівля на Україні 14-середина 17 століття»).
4. Ліхтан - річкове судно, вантажопідйомністю 2-3 лашти (1 лашта - 120 пудів), яке використовувалось у парі з більшим (комягою, шкутою) для навантаження і розвантаження останнього. (Яковенко Н. «Торгівля на Україні 14-середина 17 століття»).5. Дубас - видовбаний із суцільного дерева човен, вантажопідйомністю 12-15 лаштів, на 7-9 весел обслуги. (Яковенко Н. «Торгівля на Україні 14-середина 17 століття»).
6. Полукомяжок (півкомяжок) - річкове судно завдовжки 9-12 метрів, вантажопідйомністю близько 5 лаштів. (Яковенко Н. «Торгівля на Україні 14-середина 17 століття»).
7. «Дуб» - велике, плоскодонне безпалубне, однощоглове судно. Довжина судна сягала 20 метрів, ширина 3,6 метра, висота кормової і носової частин-близько 3 метрів. Дуб мав 12 банок на 12 пар весел, вантажопідйомність 25 тонн, екіпаж до 50 чоловік.Конструкційна особливість «дуба» полягала у встановленні по днищевій площині судна, від носа до корми, дубового бруса, який був завтовшки 5 вершків (24 см). Інколи брус складався із двох частин і скріплювався по середині човна. Шпангоути та обшивка були із дуба. Верхня частина та настили на кормі й носі виготовлялись з інших порід дерев (сосна, ялина). (Н.Рижева «Козацькі традиції створення суден»).
8. «Дубок» - невелике вітрильно-гребне судно зі шпринтовим вітрилом, довжина 8-10 метрів, ширина близько 2,5 метра, осадка 0,5-0,6 метрів, вантажопідйомність 3 - 3,5 тон, екіпаж 5-10 чоловік.Данні характеристики вищевказаних типів річкових суден можуть бути не зовсім об'єктивними, оскільки на сьогоднішній день нам не вдалось знайти універсальної, а головне науково обгрунтованої класифікації типів суден та їх параметрів. В літературі зустрічаються різні трактування цих назв, що пояснюється відсутністю достатньої кількості археологічного матеріалу та збережених екземплярів. Це все на жаль дає широку можливість для різноманітного, а іноді діаметрально протилежного трактування технічних характеристик та конструктивних особливостей суден.

Типи козацьких суден: чайка та комяга

Типи козацьких суден: чайка (ліворуч) та комяга (праворуч)

Словник річкових термінів XVI-XVII століття

1. Кочет - кілок в борті судна, що до нього прив'язували весло.2. Спол - черпак.3. Гребло - весло.4. Дригалка - кермо судна.5. Стир - кормило.6. Ботя - шпангоут, півобідне ребро човна, до якого прибиваються обшивні дошки. Ще зустрічається такий термін як Врег (поперечне ребро внутрішньої обшивки).7. Якір - котва.8. Стояк, відземок - штевень.9. Насад - набивні дошки.10. Мошт окрутовий - щогла (нім.).11. Жагель - вітрило (нім.).12. Лина - канат.13. Чал - канат.14. Бурундук - канат від корми судна до набережного кнехта.15. Чердак - поклад, палуба.16. Бортиця - довга і широка дошка для обшивки судна із середини.17. Брамниця - бортова дошка судна.18. Ванчос - дошка для збірки комяги завдовжки близько 3 метри,завширшки до 0,5 метра.19. Походи - дошки для обшивки комяги.20. Тертиця - дошка для виготовлення лав, якими скріплювалось дно комяги.21. Ошва - шкіряний ремінь для скріплення корпусу комяги.22. Бендюга - місце для побудови комяги на березі річки.23. Флісник - весляр на шкуті, комязі.24. Фріор - весняний сплав збіжжя та попелу до Гданська.25. Бартижити - йти під вітрилом проти вітру, зигзагами.26. Стирувати - керувати судном.