Київський реєстровий полкПодробиці бойових дій 1648-57 р.

Вступ

Участь Київського реєстрового в бойових діях під час Визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького завжди було для нас, реконструкторів цього підрозділу питанням цікавим, а головне маловивченим. Інформацію про київських полковників, при бажанні, можна було отримати хоча б з нечисленних джерел, за авторством Липинського, Сергійчука та Гурбика. А от спеціальних робіт, навіть у форматі статей, де б мова йшла конкретно про участь київських реєстрових козаків в військових кампаніях Хмельницького, ми не зустрічали. 
Взагалі вивчення історії Київського реєстрового, на нашу думку, ще чекає своїх дослідників. Теж саме можна сказати і про персоналій цього полку, бо на жаль ми маємо дуже мало документів та джерел, що проливали б світло на ці питання. 
Виходячи з цього, ми поставили перед собою завдання знайти та зібрати в одне місце всю інформацію, що зустрічається в науково-популярній літературі та має відношення до участі київських реєстровців в буремних подіях Визвольної Війни 1648 – 57 років.
Історія Київського реєстрового полку починається влітку 1648 року, скоріше за все десь в червні – липні. Богдан Хмельницький, розбивши урядові війська на Жовтих Водах та під Корсунем, на початку літа заклав свій табір біля Білої Церкви. Звідти він відправляє по всій Україні загони для встановлення козацької влади. На 1648 рік шість реєстрових полків вже існують – Чигиринський, Білоцерківський, Переяславський, Черкаський, Корсунський та Канівський. Всі інші полки Богданової армії, включаючи Київський, створювалися заново, отримуючи певні командні кадри з існуючих в «десятиліття золотого спокою» шести реєстрових полків. 
Для кращого розуміння ситуації, проаналізуємо наявність військового потенціалу території, на базі якої формувався КРП (Київський реєстровий полк) і подивимось ретроспективно на ті події, що мали місце на землях Київського та Чернігівського воєводств в період, що передував Визвольній війні. 

Вигляд Подолу з Київським братством, бернардинським та домініканським монастирями, 1651 рік

Вигляд Подолу з Київським братством, бернардинським та домініканським монастирями, 1651 рікМалюнок Абрахама ван Вестерфельда

Київський реєстровий. Початок

Візьмемо за точку відліку рік 1625, це рік появи узгодженого з Польщею офіційного козацького реєстру, до складу якого входило 6 000 козаків, і який виник після підписання Куруківської угоди. Ми знаємо, що в цей період реєстрові полки формувались по територіальному принципу, об'єднуючи в своєму складі козаків, що проживали на в певній місцевості. Бо перед цим, наприклад в Хотинській війні 1621 року козаків набирали в полки, що під час військової компанії носили прізвища своїх командирів. В залежності від зміни своїх командирів, вони міняли і свої назви. Таких полків згідно книги В. Щербака -Українське козацтво – формування соціального стану - існувало 13. Всі вони носили прізвища своїх полковників, не містячи зовсім згадок про їх територіальну належність. Ще раніше, з інформації про польсько-московитську війну 1617 – 1618 років, ми отримуємо цікаві відомості про особистий склад полку Яцька Любарського, що поніс великі втрати полоненими під час бою під Залізним Борком від московитського воєводи Івана Черкаського. 
Завдяки реєстру, 138 запорожців цього підрозділу, що був складений під час їх перебування в полоні, ми знаємо що серед полонених знаходилось 10 козаків з Фастова, 9 з Білої Церкви, 8 з Ржищева, 7 з Канева, 6 з Мозира, 12 з Черкас, 11 з Переяслава і багато з інших містечок України, П. Сас, Запорожці у польсько московитській війні 1617 – 18р, С. 144 – 145. 
Можливо і навіть логічно припустити, що вони були об'єднані в невеликі підрозділи у вигляді куренів по територіальному принципу, але сам полк, як показує вище згадуваний список полонених був зібранням козаків з різноманітних частин України. Тобто де факто – територіальний принцип комплектування особистого складу полків частково міг мати місце, але де юре він був закріплений в 1625 році при складанні реєстру шести козацьких полків, що носили назву місцевості, в якій проживав весь особистий склад підрозділу. Перші згадки про реєстровців з посиланням на географічні назви місцезнаходження полків ми починаємо зустрічати в 30-ті роки XVII століття. Так у Грушевського вперше згадуються реєстрові полки з уживанням відносно них територіальних назв в 1632 році, під час козацької Ради в Корсуні. «Изо всех украинских городов выборных Черкас по пяти человек. Між ними були: з Білої Церкви полковник Дацко, з Чигирина полковник Тарас, з Корсуня – Мисько Пивоваренко, з Переяслава – полковник Олифер, з Лубен полковник Лаврин, з Черкас військовий суддя Яцина, з Жовнина військовий суддя Гиря, з Києва сотник Кизим" М. Грушевський, Історія України Руси, Т. 8 С. 153

Тут ми вважаємо за необхідне звернути Вашу увагу на згадування київського сотника Кизима, що вказує на наявність в Києві козацької громади з певною кількістю реєстровців, що пізніше активно прийме участь у повстанні Павлюка та Скидана. І звичайно привертає увагу перелік полковників, чиї посади відповідають полковим центрам, що привело до неофіційного збільшення реєстру на 2 000 чоловік. Пізніше, Миргородський полк був об'єднаний з Переяславським.
В 1633 році новообраний митрополит Петро Могила силою відбирає в уніатів захоплені ними в Києві церкви (Софію, Миколи Десятинного, Семена і Василя Нагорного). І в цій церковній боротьбі приймають активну участь козаки, хоча встановити які саме і в якій кількості важко, але тут важливо звернути увагу на факт їх присутності в місті та околицях Києва. «Дня 2.07. Мужиловський, Косів і Почаський, зібравши міщан, бояр, козаків і селян монастирських, з ріжною зброєю наїхали на Софійську церкву» М. Грушевський, Історія України Руси, Т. 8, С. 184

Наступна згадка про реєстрові полки з точним переліком їх полковників припадає на рік 1634, коли козацькі підрозділи, приймаючи участь в Смоленській війні, діяли на Сіверщині. «Полковників в 1634 році знаємо таких: Грицько черкаський, Данило канівський, Юрко Латиш чигиринський, Філоненко корсунський, Оліфер переяславський» М. Грушевський, Історія України Руси, Т. 8, С. 202
В 1637 році реєстровці активно підтримують повстання Скидана та Павлюка, і знову у Грушевського ми бачимо конкретний перелік полків, що являються реєстровими вже не перший рік. «Мають армату вже в Крилові, чекають переяславського полку. Полки переяславський, канівський, корсунський, білоцерківський почали були відказувати» М. Грушевський, Історія України Руси, Т. 8, С. 235
І ось тут зустрічаємо перші згадки про участь київських козаків у вищезгаданих подіях.

Київські реєстровці. Хто вони?

«Вже київські козаки, що ззаду за ними, надивившися на се все, всі пішли за Дніпро та Кизим теж звів з Києва чималу купу їх за Дніпро, стоять тепер в Переяславі, і там до нього збираються» М. Грушевський, Історія України Руси, Т. 8, С. 265
Ця інформація дає підстави вважати, що не зважаючи на певну віддаленість Києва від традиційних місць компактного проживання козаків на середньому Подніпров’ї (Черкащина), наявність в місті певної кількості козаків не викликає сумнівів. Рік 1638 став роком складання нового реєстру, який проіснував до початку повстання Хмельницького, і містив шість реєстрових полків (Білоцерківський, Канівський, Чигиринський, Черкаський, Корсунський, Переяславський) загальною кількістю в 6 000 чоловік, під командою польських полковників.
Полковими містами були центри староств, в яких знаходилась полкова адміністрація на чолі з полковником. В великих містах могли знаходиться кілька сотень, що носили або географічну назву, або називалися за прізвищем командира сотні. Адміністративні центри інших сотень полку були у містах, містечках, іноді великих селах, виконуючи функцію місця збору сотні та її управління. Курінь, який очолював курінний отаман в складі 6-20 чоловік був найменшою одиницею підрозділу, але скоріше за все не тактичною, а адміністративно-господарчою та організаційною. Це була військово територіальна система, що спиралася на підготовлені, досвідчені кадри вояків, які багато років поспіль займалися здобуванням козацького хлібу. В угоді 1638 року реєстровим козакам заборонялося селитися у великих містах, крім Чигирина, Черкас, Корсуня і тих, де їх присутність була необхідна для оборони проти татар. Київ до таких місць не належав, тут була досить сильна міська влада, і зовсім невеликий відсоток козаків, на відміну від місць постійного проживання козацьких родин на Середньому Подніпров’ї.
На думку Щербака, Кривошеї та інших дослідників там цей процент складав від 50 до 90% населення. Тому скоріше за все основу особового складу новоствореного Київського полку склали покозачені міщани (три київські сотні), селян та досить багаточисельна дрібна шляхта Київського воєводства, що обслуговувала на той час інтереси князівських родин чи великих землевласників, в тому числі і відомих православних монастирів. Адже ще Павло Алепський пише в 1654 році в своїх споминах про подорож Україною наступне:
«Треба знати, що у всякім більшим монастирі Козацької землі, у митрополита і всіх єпископів есть служебники, поважні урядники, рангом не нижче полковників – їх звуть монастирськими слугами: коли митрополит, єпископ або архімандрит їде своєю каретою, вони скачуть наперед і ззаду на гарних конях, в розкішних одежах і дорогій зброї» (Павло Халепський, Україна – земля козаків, С. 139).
Неможливо сказати про процентне відношення представників цих суспільних верст у складі Київського реєстрового полку за відсутністю достовірної інформації. За припущення В. Кривошеї, історика, що досліджує генеалогію козацьких родин, в Київському реєстровому був найбільший відсоток шляхти (5,77%), що майже вдвічі перевищував середньостатистичний показник по іншим реєстровим полкам. До речі, цей же дослідник вважає, що: «київська сотня до 1648 року входила до складу Білоцерківського полку і отаманом сотні був Блябля Василь, який у 1649 році зафіксований як козак сотні Пещенка Григорія» В. Кривошея, Київщина козацька, С. 114.
Прямих документальних доказів цьому немає, але це дає нам ще одну підставу вважати існування київського реєстрового підрозділу (сотні) до 1648 року фактом дуже імовірним.
Старшинський склад Київського реєстрового значною мірою міг поповнюватися представниками замкових землян та бояр Північної Київщини. По даним В. Щербака серед них: «Житомирські – Занковичі, Зубровичі, Андрієвичі, Шаули, київські – Прокоповичі, Хомичі, Медведьовські, Яблоновські, Кизими, про яких ми писали вище. У ранзі сотника брав участь у Хотинській війні Богдан Кизим. Йому ж Петро Сагайдачний доручив супроводжувати єрусалимського патріарха Феофана до кордону Речі Посполитої з Османською імперією. Бачимо Богдана Кизима та його сина як активних учасників бойових дій проти поляків в 1637 році» В. Щербак, Українське козацтво – формування козацького стану, С. 144.
Таким чином, можна висловити припущення що особовий склад Київського реєстрового полку у процентному відношенні досить суттєво відрізнявся від так званих старих реєстрових підрозділів за рахунок наявності значного проценту дрібної шляхти та земян, а також великої кількості покозачених в першу чергу міщан та селян. Хочеться звернути Вашу увагу на те, що міщанство цієї частини України досить суттєво відрізняється від своїх братів по суспільному стану в інших містах Речі Посполитої завдяки необхідності нести досить велику кількість військових повинностей та тримати зброю в руках, захищаючи свої місця проживання від можливих татарських вторгнень та постійних ризиків, пов'язаних з специфікою прикордонного життя. Це такі собі мілітаризовані городяни, для яких володіння зброєю є не примхою чи забаганкою, а життєвою необхідністю.

Київський реєстровець часів Хмельниччини з джурою

Київський реєстровець часів Хмельниччини з джуроюРеконструкція Тараса Тимчака та Тараса Смаги

Київський реєстровець часів Хмельниччини

Київський реєстровець часів ХмельниччиниРеконструкція Тараса Тимчака

Участь Київського реєстрового полку в Визвольній війні 1648 – 57 років

А тапер повертаємось напряму до теми нашої розповіді – участі Київського реєстрового в Визвольній війні 1648 – 57 років. Завдяки Зборівському реєстру 1649 року ми можемо точно знати персональний склад та структуру полку в цей період. Полк нараховував 2010 козаків і мав 17 сотень, з яких чотири були Київські (Григорія Піщенко, Самійла Білецького, Тимофія Нагорного і Печерська Опанаса Предримирського загальною чисельністю 516 чоловік) і 14 сотень, що знаходилися в радіусі 40 кілометрів (за винятком Овруцької) від Києва:


1. Васильківська (Микита Бут) – 127 козаків.
2. Овруцька (Юхим Натальчич) – 119 козаків.
3. Преварська (Юхим сотник) – 95 козаків.
4. Гостомільська ( Ермолай Басаренко) – 77 козаків.
5. Ворсівська (Іван Крузь) – 105 козаків.
6. Броварська (Федір Медвідь) – 53 козаків.
7. Макарівська (Григорій Петрицький) – 111 козаків.
8. Білгородська (Каленик) – 94 козака.
9. Ясногородська (Трохим Ященко) – 87 козаків.
10. Ходосівська (Іван Барманський) – 91 козак.
11. Обухівська (Яцько Кресовський) – 152 козака.
12. Трипільська (Андрій Ворона) – 171 козак.
13. Мотовилівська (Степан Половець) – 212 козаків.

Київ та околиці, 1648 рік

Київ та околиці, 1648 рікФрагмент мапи Ґійома Левассера де Боплана

В 1654 році в полку виникло ще 14 сотень – Бобровицька, Бородянська, Вишгородська, Горностайпільська, Димерська, Заворицька, Карпилівська, Козелецька, Лісниківська, Новокозарська, Остерська, Роживська, Семиполківська та Чорнобильська. Про обставини виникнення, кількісний та командний склад цих сотень нам на жаль нічого невідомо. Командир полку – Антін Жданович. Полкові писарі – Іван Яхимович (він був писарем всі роки в цікавий для нас період) та Пилип Скороходенко. До полкової старшини записані Іван Зеленський, Яцько Білецький, Захарія Скорина, Опанас Хомченко та Іван Демиденко. Вони виконували скоріш за все функції полкових осавулів, хорунжого та полкового обозного. Це ті посади, що існували в реєстрових полках для зручності в їх управлінні та командуванні.
Початок формування Київського реєстрового полку в липні – червні 1648 року характеризується наступними обставинами та подіями, що мали місце на Київщині. «Наскільки київська околиця уже в червні була облишена Поляками і всім що з ними, можна судити з того, що о.Ласко аж з Чигирина привіз новини про Киселеві маєтки під Києвом у Фастові за гніздилася ся своєвільна купа, до неї пристали драгони з фастівської залоги, вони зграбували маєтність Кисіля в Новосілках, спустошили фільварки в Мотовиловці і Білогородці» (місце базування двох сотень Київського реєстрового). «Не багато інакше було і далі на Захід. Мих. Єрлич звіз був своє добро в першім пополоху до Коростишова, сподіваючись там хоч якоїсь оборони і безпечності, але другого дня по його приїзді і там наступила одміна: місто збунтувалося, віддало послушенство козакам і Єрлич мусів потайки тікати відти, бо міщане йому зборонили виїзду. Другий Єрлич, Йоаким, звісний мемуарист, в своїм маєтку Кочерові під Радомишлем просидів довше: каже що сполошили його при кінці липня, коли Хмельницький рушив в новий похід, і ставши в Паволочи, звідти мовляв, розпустив свої полки в Поліссє і інші краї, по всяких дорогах і містах. В східнім куті київського Полісся, в Чорнобилі, польська залога держалася ще при кінці липня, але з реляції її коменданта бачимо, що замочок сей стояв острівцем серед хвиль повстання і дні його були пороховані. Мешкаю сам оден, навколо оточений полками тої саранчі, щодня витримую їх наїзди: що – дня сот по шість козаків приїздять до брами і спокушають мою залогу» – пише комендант фортеці. М. Грушевський, Історія України Руси. Т. 8, С. 35 – 36. 
Схоже на те, що літо 1648 року стало для цих територій періодом очищення від польського управління та встановленням козацького устрою життя в самому широкому сенсі цього поняття. Здається маловірогідним, що тільки що сформований Київський реєстровий полк міг активно включитися в бойові дії на Заході України, які мали місце в вересні – листопаді 1648 року. Ми маємо на увазі Пилявецьку битву, облогу Львова, а потім і Замостя. Скоріше за все, в цей час київські реєстровці були зосереджені на прикритті північних кордонів України від можливого вторгнення Литовської армії. У всякому випадку нам не вдалося знайти конкретних згадок про Кричевського (як київського полковника) чи київських козаків при описах бойових дій осені 1648 року, що відбувалися в місцях, згадуваних вище. Правда у Грушевського є речення, що десь в жовтні – листопаді, коли Хмельницький кілька тижнів блокував Замостя, з України йому на поміч вирушили нові козацькі полки, можливо новосформовані, але навіть якщо це так, то активної участі в бойових діях, враховуючи час виступу, вони не приймали.

1649 рік - перша битва під Лоєвом

Перша звістка про козаків під Києвом – затримка ними на початку лютого польської делегації, що повинна була вести перемови про затвердження миру з Богданом Хмельницьким. «Тим часом пробували дістатися до Києва так би сказати явочним порядком – але мусили дуже пожалувати тої відваги: в Ходосовці (ще одна сотня Київського реєстрового) заступили їм дорогу козаки з селянами, і комісари мусіли викупатися з сеї несподіваної пригоди» М. Грушевський, Історія України Руси, Т. 8, С. 141.
Взагалі зима 1649 року була дуже неспокійною для цієї місцевості. Литовський гетьман Радзивілл збирає війська для активних дій на цьому напрямку, і починає свої бойові дії проти козацьких залог на теренах Білорусі. Відповідно в кінці лютого є звістка з Києва: «Звертали його увагу на мордованнє, яке шло в Києві. Ляхів одних топлять, інших стинають, не роблячи ріжниці між чоловіками й жінками, дітьми і ксьондзами, і то все діється, мовляв, за волею гетьмана, що з тим послав туди полковника Нечая» М. Грушевський, Історія України Руси, Т. 8, С. 150. 
Цікавим є згадка про полковника Нечая, що тимчасово наче б то керував тут за наказом Богдана Хмельницького. Можливо, тому що Кричевський, колишній польський шляхтич, що повинен командувати в цей час Київським реєстровим був більш лояльним до представників польської діаспори в Києві, що пояснює її досить тривале перебування в цьому місті, навіть після початку повстання. Потрібна була більш жорстка рука, що могла керувати акціями проти поляків та євреїв, що залишились. Це тільки наше припущення, побудоване на певній логіці історичних подій, без доказової бази. Коли польські комісари переговорники поверталися з Чигирина, вони спробували проїхати через Київ, прагнучи допомогти тим, хто хотів полишити цю територію. «Жиди чекали комісарів ще в Києві, сподіваючися прилучитися до них і під їх охороною вибратися з козацького удільного панства. Як оповідає Єрлич, київські міщани спеціально просили Хмельницького, щоб він не позволяв комісарам заїздити до Києва. Мясковський з Зеленським (польські посли) під їх наглядом тільки вдвох вступили до митрополита, до св.Софії і оглянувши архітектурні памятки виїхали з міста. Тоді нещасливий нарід католицький, чоловіки, жінки, ксьондзи, також і Жиди решіли вечернім смереком утікти з Києва. Щоб догонити комісарів на ночлігу, й пустилися в великім числі, хто мав на конях, а хто пішо, не вважаючи на глибокі сніги. Але небагато, кому вдалося втікти, бо козаки помітивши пустилися навздогін, завертали назад, при тім грабували і били, декого й на смерть – аж митрополит мусів обстати за сими нещасливими» М. Грушевський, Історія України Руси, Т. 8. С. 155 – 156. 
Десь на початку травня, під Києвом, на Либіді відбувся попис козацького війська в присутності гетьмана. Така собі перевірка бойової готовності перед початком дуже важливої літньої компанії 1649 року. Київський реєстровий мав бути на ньому стовідсотково, адже це був один з тих полків, що весь час ніс на собі тягар захисту північних кордонів проти литовської армії і від стану якого залежало виконання цього відповідального завдання. 
Влітку 1649 року на відміну від попереднього року, київський реєстровий на чолі з своїм полковником Кричевським на думку В. Липинського виступив у складі армії Богдана Хмельницького в похід на Захід, для участі в вирішальних битвах проти поляків. Досить вірогідним може бути припущення, що Хмельницький розраховував втримати литовські війська від активних бойових дій на території північної України, як це було в 1648 році. Адже війна на два фронти, як пізніше показав 1651 рік, була б дуже важкою, а головне не перспективною з точки зору тих складнощів, які виникали в такому випадку. Наявність невеликої, але дуже якісної, професійної литовської армії, що очолювалась талановитими та досвідченими командирами на чолі з князем Янушем Радзивіллом, при відсутності на цьому напрямі старих, добре підготовлених, реєстрових полків, змушувала Хмельницького перекидати на цей відрізок фронту говорячи сучасною термінологією, козацькі частини, що були необхідні йому в іншому місці – Заході України. 
Тому не дивно, що літню компанію 1649 року проти військ Януша Радзивіла починає збірний козацький корпус, очолюваний Іллею Голотою. Його завданням було оволодіння Речицею, що на той час була опорним пунктом литовських сил на київському напрямі наступу, з подальшим просуванням територією Білорусі і кінцевою метою – оволодіння столицею Литовської держави, містом Вільна. Київські реєстровці взагалі не входили до складу корпусу Голоти, який скоріше за все сформувався із запорожців, добровольців та присталих до них селян та міщан. Загальна кількість бійців цього підрозділу нараховує до 5 000 чоловік, в основному піхотинців, причому з низьким рівнем дисципліни і великою кількістю люмпенізованої черні, здобичників. Про це пише в своїй статті відомий дослідник та джерелознавець О. Мицик (Полковник Ілля Голота і Загальська битва 1649 року в світлі нових документів). Саме таким складом пояснюються масові грабунки та вбивства шляхетських родин ,що мали місце під час руху цього корпусу через Київ та Чорнобиль. Це відбувалось приблизно на початку червня, коли скоріше за все Київський реєстровий, на чолі з своїм полковником – Михайлом Кричевським діяв в авангарді української армії під Меджибожом та Староконстянтиновом, куди він вирушив після травневого попису під Києвом. 
Корпус Іллі Голоти був розбитий 17 червня 1649 року, під час невдалого штурму невеликого білоруського містечка Загалля, що лежало на дорозі до оперативної бази литовських військ – Речиці. Сам Голота загинув під час бою, а його підрозділ, несучи великі втрати, перестав бути загрозою та бар'єром проти військ Януша Радзивілла. Ось чому Богдан Хмельницький, згідно інформації В. Липинського, був вимушений перекидати з під Староконстантинова, десь на початку липня, форсованим маршем Київський реєстровий, що виступив найкоротшим шляхом на Полісся, долаючи за 5 – 7 днів відстань у 450 км, щоб оперативно опинитися в районі розташування литовських сил.

Марш Кричевського під Лоєв

Марш Кричевського під ЛоєвБернацький В. Повстання Хмельницького: воєнні дії в Литві 1648–1649 роках

Лоєвська битва стала головною подією в історії Киівського реєстрового полку в часи Визвольної війни. Незважаючи на поразку в ній козацьких сил і смерть Михайла Кричевського – стратегічне завдання, що стояло на той момент перед корпусом Кричевського – недопущення литовської армії на територію України з виходом в тил основних козацьких військ – було виконано. Ми не будемо детально розповідати про перебіг цієї битви – відправивши всіх зацікавлених цим питанням до двох на наш погляд якісних та фахово написаних робіт, присвячених цьому питанню: В. Липинський, «Михайло Кричевський» та польський автор Вітольд Бернацький «Повстання Хмельницького, воєнні дії у Литві в 1648 – 57 роках». В них детально, із знанням справи та цікаво розповідається про перебіг подій, сили сторін та хід бою, з використанням схем та прив’язкою до місцевості. Нам же хотілось звернути увагу наших читачів на декілька цікавих обставин, що є характерними тільки для цього театру військових дій і відповідно мають пряме відношення до бойової історії Київського реєстрового. 
По перше – на відміну від багатьох польсько-українських битв цього періоду, де активними учасниками подій на боці українців виступали союзники татари, кампанії 1649 та 1651 років на Украінсько-Литовському кордоні та під Києвом характерні тим, що в них відсутні кавалерійські татарські підрозділи і відповідно весь тягар бойових дій, в тому числі проти кавалерії противника лягав на плечі української піхоти та кавалерії. 
По друге – ця кавалерія, що в першу чергу представлена Київським реєстровим, навіть у вигляді скоріше драгунським, чим панцирним, завдяки своїм кавалерійським можливостям виконує швидкісний марш для подолання великої відстані між двома театрами бойових дій, а потім, опинившись під Лоєвом, атакує кінною лавою укріпленні позиції радзивіллівської піхоти на переправі через Лоєвку, для нанесення несподіваного удару по табору литовських військ. 
По третє – виконуючи при відсутності татар функціє кавалеристів, київські козаки тим не менше набагато частіше і професіональніше в своїх бойових діях виступають як річкові піхотинці, використовуючи байдаки та човни в операціях проти литовських сил. Ми бачимо це в 1651 році, в бойових діях в Києві, що було зафіксовано на відомій зарисовці Вестерфельда, зустрічаємо згадки про використання річкових суден під час двох рейдів київського полковника Павла Яненко Хмельницького на територію Білорусі (1653 та 1654 рік) та експедиції російського загону разом з українськими козаками, що вирушили з Києва вверх по течії Дніпра та Прип’яті для десантних операцій на білоруській території в 1655 році. До речі, перша згадка про використання річкових суден при згадуванні Київського реєстрового, якраз приходиться на Лоєвську битву, де одним із її епізодів був десант козаків – піхотинців із підрозділу Пободайла, що переправившись через Дніпро повинен був атакувати литовські сили з флангу. 
Приймаючи участь в Лоєвській битві на правому фланзі атакуючих сил, Київський реєстровий на відміну від лівого флангу зумів побудувавши укріплення в лісі, досить довгий час успішно відбивати атаки литовців, завдавши їм великих втрат. А вночі, під покровом темряви, організовано відступити з поля боя, зберігши основну частину свого складу. Відступом Київського реєстрового полку після смерті Михайла Кричевського (а можливо і під час бою, бо Кричевський був наказним гетьманом) керував згідно припущення Вітольда Бернацького майбутній полковник Евтух Пішко (Пісченко). Зборівська угода припинила бойові дії на всіх напрямках, але ще раніше литовська армія зупинила свій наступ в результаті важкої Лоєвської битви, в якій Київський реєстровий полк показав себе гідним супротивником.

Битва під Лоєвом 31 липня 1649 року

Битва під Лоєвом 31 липня 1649 рокуCristoph von Eygerd - Theatrum Europaeum. Bd. 6. Frankfurt am Main, 1663Пофарбована гравюра

1650 рік - рік відносного спокою, переговорів та підготовки до нової війни

В січні 1650 року представники православного духовенства (митрополит, владика львівський, архімандрит Печерський, ігумен Михайлівського монастиря) після листопадового з’їзду в Києві по обговоренню Зборівських умов вирушили до Варшави на зустріч з королем та для участі в сеймі. Можливо, що для охорони цієї релігійної депутації використовували козаків Київського реєстрового, або навіть Печерської сотні, що базувалась навколо Києво-Печерської Лаври, архімандрит якої був членом цієї делегації.
В травні 1650 року, Богдан Хмельницький, виконуючи свої союзницькі зобов’язання перед татарами, розсилає по полкам Універсал з наказом про виділення з кожного полку певної кількості козаків для спільного з татарами походу на черкесів: «Богдан Хмельницький, гетьман війська й.к.м.Запорозького, панові полковникові київському, з усім товариством полку – здоровля від Господа Бога в.м.жичимо. Тепер повний покій став, тому й.м.цар кримський прислав до нас, аби сьому йому кілька тисяч товариства придали, по 300чоловік з полку, а одного сотника на наше місце. О удвуконь з оружием добрим, огнистим, оден віз на десяток чоловік, не чекаючи другого універсалу, на день 26 мая до Полтави ставатися в дорогу» М. Грушевський, Історія України Руси, Т. 9, С. 56.
Збір цей в травні було відкликано, але вже в середині липня осавул Демко отримає наказ відібрати 3 000 вибраного війська із зібраних все ж таки під Полтавою козаків різних полків для відправки на допомогу хану. Відомо ,що зібрано було 18 корогв, а полковниками були Демко черкаський та канівський, що в принципі не виключає можливості участі в цьому поході і київських козаків, оскільки спочатку проголошувався збірний принцип комплектування цього корпусу(по 300 чоловік з полку). Рейд цих сил мав скоріше психологічне значення, бо в бойових діях вони участі не приймали – ті закінчились ще до їх приходу на театр бойових дій. Татар з ними не було. А йшли вони з Полтави на Орчик, на Берестову, Орель, Самару, Вовчі Води, Медвежі Води, Терновку, Колиш, Кримки і Міус, на Міусі стояли два тижні» М. Грушевський, Історія України Руси, Т.9, С. 57. 
Повернення відбувалось тим же шляхом і майже без перерви на відпочинок. Хмельницький мобілізує свою армію для походу на Молдову. «Козаки оповідали: з гетьманом в Волоській землі було 18 полків, а два полки лишилися по сей бік Дністра: полковник Криса з Київським полком та полковник Шангерей з канівським» (Акт. ЮЗР 8, С. 326). 
Антін Жданович, що був призначений київським полковником після смерті Михайла Кричевського в цей час виконував доручення гетьмана, очолюючи козацьке посольство до Стамбула. Молдовська кампанія 1650 року нагадувала скоріше здобичницький похід за зипунами, головною метою якого було відволікти увагу татарських союзників від можливого нападу на Московію, приєднатися до якого вони активно закликали і українських козаків. Акція, яка йшла в той час в розріз з інтересами дипломатії Хмельницького, що шукав на Півночі ще одного союзника в тяжкій боротьбі з Польщею. Ось чому в кінці літа козацькі полки спільно з татарами опинилися на території Молдовського князівства. В цьому поході ми не побачимо великих битв, довгих та тривалих облог, це було схоже на швидкий, оперативний рейд великими силами, головною метою якого було отримання військової здобичі та демонстрація сили. Як бачите з вище написаного, Київський реєстровий прикривав основний напрям руху об'єднаних татарсько-українських сил від можливих дій польського корпусу, що в цей час розташовувався в районі Кам’янця Подільського. Сама кампанія була блискавичною і мало тривалою в часі. «Козацькі полки, що далі наспівали на підставі попередніх Універсалів, завертали назад: 8 (18) вересня козаки київського реєстрового полку, промарширували до Волощини й перейшовши Дністер під Могилевим, отримали наказ вертатися назад».М. Грушевський, Історія України Руси, Т. 9, С. 99.

1651 рік - бої за Київ

В цьому році Хмельницький, прогнозуючи можливість широкомасштабних бойових дій польсько-литовської армії, вирішує заздалегідь розділити свої сили, для можливого протистояння військовим силам противника. «До Литви призначені полки Чернігівський та Ніжинський, над якими полковники Небаба та Подобайло, в поміч – полк Переяславський – полковник Герасько і полк Київський – полковник Антін, що заступає Кричевського» М. Грушевський, Історія України Руси, Т. 9(1), С. 215.
Зверніть увагу – на північну ділянку оборони України, Хмельницький, враховуючи досвід 1649 року, направляє чотири реєстрові полки, розуміючи всю небезпеку, що насувалась з цього напрямку. І навіть якщо прийняти до уваги, що частина сотень цих полків могла приймати участь у битві під Берестечком (гетьман часто ділив полки як мінімум на дві частини, для дезінформації своїх противників), все рівно сили, виділені для протидії гетьману Радзивіллу були великими. Київський полк став заслоном над Прип’ятью, біля Лелева і Словечни, прикриваючи переправу біля Бабич (в 4 милях від нього), діючи проти литовського корпусу Павші. Ось що пише про це королеві Радзивілл: «Маючи відомості, доносив він королеві 9 червня – що Антін полковник окопався з кільканадцятьма тисячами в 4 милях від Бабичів, щоб прогнати наших людей з сеї переправи... я рішив удати, ніби томи хочемо йому заходити в тил…» М. Грушевський, Т 9(1), С. 225.
Хмельницький пробує дипломатичними заходами зупинити бойові дії на Чернігівщині та Київщині, усвідомлюючи всю складність їх перебігу. Тому 13 червня чернігівський полковник Небаба, отримавши наказ Хмельницького, висилає посольство у складі трьох чоловік до Радзивілла. Головну роль в ньому відіграв Опанас Предримирський, виголошуючи перед князем промову з пропозицією миру. Зображення цього моменту ми маємо на малюнку придворного художника Радзивілла – Абрахама ван Вастерфельда, завдяки якому наша розповідь має можливість бути проілюстрована чудовими зображеннями того часу.

Посольство Богдана Хмельницького до Януша Радзивілла в 1651 році

Посольство Богдана Хмельницького до Януша Радзивілла в 1651 роціМалюнок Абрахама ван Вестерфельда

Головні події на литовському напрямку почали відбуватися на початку липня, коли литовська армія, переправившись через Дніпро (корпус Мирського) та частково висадившись з байдаків, на яких знаходилась піхота з важкою артилерією, досить несподівано вдарила на козацькі частини Небаби, що стояли під Ріпками і після недовгого бою розбила їх (в цьому бою загинув і сам полковник Небаба). 
9 липня було обложено Чернігів, що міцно тримав оборону, оточений ворогами. В цей час: «Стольник литовський Гонсевський, висланий з більшими силами для того, щоб збити прип’ятське крило козацьке, не мав після того багато роботи. Антін полковник київський, полишивши свої прип’ятські позиції, сам відступив до Києва. Гонсевський тоді спішно рушив і собі за ними. Козацьку залогу поставлено над Ірпенем під Димером (15 км від Києва) і тут в середині липня сталася битва, що рішила долю Києва. Коли Гонсевський, ставши в Димері 16 липня н.ст., вислав свої під’їзди під козацькі позиції, козацьке військо жваво кинулось на них, але коли на те наспів з головними силами Гонсевський, їм прийшлось спішно тікати на позиції і полковники, як їх глухо згадує Гонсевський (Жданович з Гаркушею) не важились їх боронити і спішно звели своє військо до Києва. Гонсевський взагалі представляє сю битву як блискучу побіду – криваву для козаків, майже безкровну для литовського війська. Навпаки, козаки казали, що литовське військо в сій битві було побите і від Києва відбите, тільки київське міщанство і духовенство піднявши паніку, змусило козаків щоб вони очистили місто».М. Грушевський, Т. 9(1), С. 324. 
Маємо ось такі різні описи димерського бою, але фактом залишається те, що після цієї битви козацьке військо відступило під Київ. А ось як описує ситуацію в Києві сторонній свідок, московитський піддячий, що переїздив містом в 20 числах липня, тобто кілька днів після Димерської битви: «Польські люди пішли були на Київ і київський полковник Антін не допускаючи їх до Києва стрів за 15 верст, билися весь день і козаки польських людей побили і до Києва їх не допустили. А коли був бій, київські міщани свої пожитки з Києва вивозили і самі втікали за Дніпро, а Київ покинули порожнім. Утікаючи і пожитки вивозячи з великого страху одні одних топтали і між ними в Києві на улицях і на перевозах великий страх».
«Полковник київський Антін писав гетьманові до Корсуня, що він за Києвом стояв заставою і кілька разів бився з Ляхами і до Києва не допустив. А київський митрополит та печерський архімандрит писали до нього (Антона) сильно його прохаючи: Проти такої великої сили він, київський полковник, стати не може, тому нехай би він в Києві проти поляків більше не стояв, а вийшов би геть» М. Грушевський, Т. 9(1), С. 237 – 238.
Гетьман наказує Ждановичу не залишати місто, організувавши його оборону «Наступ почався в перших днях серпня. Першого або другого литовське військо ввійшло в контакт, в околицях Вишгорода, з передовим відділом Гонсевського. 2 серпня стали на Оболоні, під подільськими укріпленнями і почали зводити герці з козаками. Другого дня прийшла під місто на байдаках Радзивіллова піхота. Для сильнішого враження князь велів підняти на байдаках як найбільше значків, не тільки литовських, а й польських, щоб здурити київську залогу, мов би то з ним прийшло й польське військо. Наступ на Київ призначався на 4 серпня. Одна частина кінного війська мала наступати просто від Вишгороду, старою і колись утраченою дорогою – що нею ходили на Київ, чернігівські князі: від Дорогожичів і св. Кирила. Друга мала обійти і зайти від Старий Город, на св. Софію, від так званого Пробитого Валу. Одночасно піше військо мало приступити від Дніпра на байдаках. Вистріл гармати на світанку мав дати знак початку наступу всім частинам. Але козацька залога не чекала цього знаку. Не дочекавшись помочи від гетьмана, вона вважала свої сили занадто слабими супроти неприятеля при неприязнім настрою міщанства в додатку» М. Грушевський, Історія України Руси, Т. 9(1), С.328 – 329. 
Відступ пройшов організовано і без втрат. Київський реєстровий разом з іншими полками козацької армії відійшов аж під Трипілля, а Київ опинився тимчасово (на місяць) захоплений литовськими військами князя Радзивілла.
В цей час польська армія після Берестечкової перемоги рухається в напрямі Білої Церкви. 23 – 24 серпні героїчну оборону тримають місцеві мешканці Триліс, в яких залогою стоять козаки Білоцерківського полку, трохи пізніше поляки захоплюють полишений козаками Фастів. Це все містечках і села Білоцерківського реєстрового, на землях яких в серпні – вересні 1651 року йдуть бойові дії. «Литовська армія, що перебувала в Києві, десь на початку вересня планує розпочати свій вихід з міста на з’єднання з польськими силами під Васильковим. А в сей момент, в ночи з 4 на 5 вересня, використовуючи сей вихід, козацьке військо повело комбінований наступ на литовські частини під Києвом: від Десни човнами і від суходолу, від Київського корпусу, що стояв під проводом полковника Антона під Трипіллям, пішли значні козацькі сили, щоб несподіваним нападом захопити литовські байдаки і погромити Радивилове військо в момент коли воно мало вирушити з Києва. Але козацька операція не повелася: полудневий козацький корпус в самих початках, недалеко Трипілля під Підгірцями, наскочив на польську чату, що стояла під проводом Калиновського в трьох милях від Василькова і Калиновський сильно погромив його. Польський дневник, можливо що перебільшуючи, пише, що з 7 000 козаків полягло три тисячі і в польські руки впало чимало. З допитів бранців вияснився план комбінованого наступу на Київ і Радивіл поспішив остерегти своє військо щоб стереглося в Києві нападу з Дніпра. Козаки під той час дійсно підступили від Микольського монастиря Дніпром і захопили вже частину литовських байдаків, але Коморовський, що заступав Радивіла по його виїзді, ще стиг поспіти вчас, щоб її відбити. Поки наспіло польське військо, послане в поміч від Потоцького, Литовці вже упорались з сим наступом. Але їх Дніпрову флотилію козаки таки добре урвали. Тут і пішла певно в воду найбільша частина київської добичи» М. Грушевський, Історія України Руси, Т. 9(1), С. 348. 
В кінці вересня, всі ці довготривалі, важкі бойові дії приводять до встановлення хиткого, компромісного Білоцерківського договору.

1652 рік- розгром польських сил під Батогом

Рік розгрому на початку червня під Батогом польського корпусу під керівництвом Калиновського. Згідно М. Грушевського, в цій битві з боку українських сил були задіяні Переяславський, Прилуцький, Миргородський та Полтавський полки. Відповідно – Київський реєстровий скоріше за все залишається в цей час на своїх місцях дислокації (Київщина), як завжди прикриваючи північні кордони від можливого вторгнення Радзивілла. 
Важливим фактором, що вплинув на ситуацію на території Київського реєстрового у другій половині 1652 року стала сильна пошесть, що забрала життя багатьох мешканців цього регіону. «Згадані вже посланці, що приїхали 5 листопаду від Виговського до Яс, Гойський з товаришем, оповідали ,що пошесть страшно лютує на Україні і забрала багато козаків. В Києві поховано шість тисяч з самими цехами і звиклим обрядом». Точної інформації про кількість померлих в особовому складі Київського реєстрового ми не маємо, але впевнено можна сказати, що такі втрати були.

Битва під Батогом, 19 травня 1652 року

Битва під Батогом, 19 травня 1652 рокуСхема В. Паїка

1653 рік - бойові дії в Молдавії та Жванецька кампанія

Це рік боротьби Хмельницького за втілення в життя його династичних планів, пов’язаних з одруженням сина (Тимоша Хмельницького) з дочкою молдавського господаря Василя Лупула. Тиміш при підтримці Вінницького та Уманського полків, а також татар спочатку успішно розбиває об'єднані молдавсько-волоські сили, потім отримує поразку під Торговицею, замикається в Сучавській фортеці, де очолює козацький гарнізон і героїчно гине в середині вересня від отриманої рани. 
В цих подіях участі Київський реєстровий не приймає – Тиміш опирається на допомогу тих реєстрових полків, що територіально знаходились поруч з Молдовою. А от подальші події – втручання в конфлікт польського короля, незадоволеного умовами Білоцерківського договору, що не був ратифікований польським сеймом та виступ гетьмана Хмельницького з козацькою армією на Поділля для протидії польським силам вже не обійшлися без участі Київського реєстрового. «Московськи посли, Стрешнев і Бредихін, переїхавши українську границю 4 (14) жовтня, зібрали такі відомості, що під Білою Церквою стоять 6 полків: Прилуцький, Київський, Переяславський, Хотинський (?), Білоцерківський і гетьманський, татарський царевич і Караш – мурза з 20 000 татар» М. Грушевський, Т. 9(1), С. 661. 
Київські козаки, враховуючи всю важливість запланованого на Поділля походу, під час якого могла бути вирішена доля кампанії 1653 року (оточення та розбиття польської армії на чолі з королем) скоріше за все теж були мобілізовані для ведення бойових дій на цій ділянці польсько українського протистояння. Про їх участь в Жванецькій компанії свідчить лист Київського наказного полковника Василя Дворецького: «Київський наказний полковник Василь Дворецький розповів що йому писав з обозу київський полковник Пішко. 20 н.с. листопада гетьман пішов з під Бару під Кам’янець, наказавши всім полковникам, щоб писали у всі городи, до наказних полковників і сотників, щоб козаки і міщани жили по городах з усякою обережністю, а з сіл люде перевозилися до замків, щоб не було шкоди від Орди» М. Грушевський, Т. 9(1), С. 691.

1654 рік - продовження бойових дій на литовсько-білоруському напрямі 

Рік почався з складання присяги російському царю. Не залишились в стороні від цього процесу і київські козаки. «Упоравшись в Переяславі Батурин з тов. того ж дня 14 (24) січня виїхали до Києва, в товаристві Київського наказного полковника і двічі заночувавши в дорозі, рано 16 (26 січня) під’їхали під Київ. На лівому березі Дніпра стріли їх київські сотники з тисячею козаків, під дев’ятьма корогвами… Другого дня заприсяжено козаків: наказного полковника Василя Дворецького, 7 сотників, 3 осавулів, 2 писарів, 338 козаків» М. Грушевський, Т.9, С. 745 – 46. 
Ось так в січні кияни перший раз побачили царських представників, а трохи пізніше, в березні до міста ввійшли і московитські війська. «Від Бобровиці послали першу повістку митрополитові, полковникам і магістратові, а другу виходячи з Броварів, 25 лютого (5 березня) і за три версти перед Києвом, згідно із бажанням стріли їх полковники: новий Павло Яненко і попередній Явтух Пішко, котрого Павло переменив і з ними коло 200 козаків і міщан» М. Грушевський, Т. 9(1), С. 798. 
Починається наступний етап боротьби України разом зі своїм новим союзником – Московським царством проти Польсько-Литовською держави. Відповідно основні військові сили концентруються та ведуть бойові дії на головному та важливому для Москві напряму – Литовсько-Білоруському. Тут, під командою наказного гетьмана Золотаренка починає діяти допоміжний козацький корпус, укомплектований в основному козаками лівобережних реєстрових полків. А це значить, що головне завдання Київського реєстрового, яке він виконував подовж 6 років – захист північних кордонів України стає вже не актуальним. Литовська армія зосереджується на протидії московитсько-козацьким військам і захист своєї території стає її першочерговим завданням, а отже небезпека вторгнення з білорусько-українського кордону відходить в минуле. Тому ми можемо бачити Київський реєстровий в місцях, що раніше були для нього незвичними та далекими: «Київського полковника послано з кращими вибраними людьми під Корець, в польську сторону, діставати язиків». Про сі підїзди писав і Протасьев – те що чув в таборі 31 н.с.липня: Київський полковник послав підїзди під Корець і Дубно.
«Потім у другий бік післали ми по відомості Павла Яненко Хмельницького, полковника київського – під Мозир і вони побили там Павшу полковника Радзивилова з Німцями і з усім військом, що було при нім і взяли тут 4 ляхів» М. Грушевський, Історія України Руси, Т. 9(2), С. 925 – 927 . 
Автор довідкового видання «Україна під булавою Богдана Хмельницького» С. Коваль, пише про цей епізод як про річкову операцію, під час якої київські козаки піднялися на байдаках по Дніпру та Прип’яті до Мозиря, де мали бій з литовським загоном Павші. На жаль додаткової інформації про деталі цього рейду ми не маємо, хоча б було дуже цікаво дізнатися про перебіг цього річкового походу, якщо він мав місце. У нас нема вичерпної та достовірної інформації відносно цього питання, але хочеться звернути Вашу увагу на широке використання річкових судів під час бойових дій в цих місцях. Причому це робиться як козаками так і литовськими загонами (характерний приклад – 1649 рік, рух литовської піхоти на байдаках вниз по Дніпру, або 1651 рік – захоплення литовцями Києва, коли наступ вівся одночасно з суходолу та Дніпра).

1655 рік - річковий рейд теренами сучасної Білорусі

«Одночасно вислано з Києва розвідку в напрямі Полісся, тому що прийшли вісті нібито через Прип’ять, під Немировим переправляються великі литовські сили. За порозумінням з воєводою Волконським 5 липня н.с. пішов туди київський полковник Яненко – Хмельницький з частиною московитської залоги. 15 липня вони надибали під Петриковим заставу вислану з Слуцька, що стояла під приводом Шимона Павші, погромили її, взяли корогви і язиків, а решта втекла до Слуцька» М. Грушевський, Історія України Руси, Т. 9(2), С. 1090. 
Є у Грушевського коротка згадка про лист Київського полковника Яненко Хмельницького датований серпнем 1655 року, про те що він разом з своїми козаками, збирається 28 серпня вирушити до основної армії Богдана Хмельницького, що діяла разом з московитськими військами під Кам’янцем Подільським, а потім взяла в облогу Львів та розбила поляків під Городком. Конкретних даних про участь Київського реєстрового в цих подіях ми не знайшли і дуже можливо, що їх там і не було. На цю думку наводить звіт князя Дмитра Волконського про невеличку експедицію в Прип’ятське Полісся, силами київської московитської залоги і мабуть київських таки козаків. Це логічно, бо без підтримки людей, що добре знають театр бойових дій, вправно вміють користуватися річковим транспортом такий рейд навряд чи міг мати місце. Тому є сенс більш детальніше подивитися на цю операцію, адже завдяки письмовим джерелам є можливість детально проаналізувати її перебіг. Отже спочатку процитуємо керівника походу.
«1 вересня (с.ст) послано нас човнами Прип’ятью воювати литовські городи. 15 вересня, години зо 2 до вечора, прийшли ми військом під Турів. Того ж дня о годині четвертій в ночи пішло ми пішо на Давид – городок, 30 верст від Турова, полишивши човни в Турові – веліли їх гнати під Давид – городое. 16 вересня о годині третій дня прийшли ми під Давид – городок… (тут був бій). А для спочинку піших людей під Давид – городком днював, бо потомилися. Прикінці того ж дня пішли ми човнами далі рікою Горинею до ріки Припети – 50 верст, а Припетею вгору пройшли до р Вятлиці 15 верстов, а від Вятлиці йшли пішо 25верстов до города Столина – прийшли під Столин. 20 вересня о 1 годині вден. (тут був бій). Стояли в городі до вечора і при кінці дня, запаливши город пішли до річки Припети, до човнів,25 верстов. Ішли р Припеттю до річки Пини,60 верстов, р Пиною 30 верстов до города Пинська, прийшли туди25 вересня о 6 годині вечора (тут був великий бій).Ми ж пішли з усім військом човнами далі р Припеттю, відійшли від Пинська 50 верст і прийшли до села Стахова,28 вересня… і вчинили великий бій: билися до ночі, а в ночі розійшлися і потім йшли рікою 3 дні – прийшли против Кожан – Городка. Покинули човни, пішли під Кожан – Городок пішо,10 верстов, привели до христа і того ж дня пішли до човнів. Ішли Припеттю день, а потім кинувши човни на річці, 1 жовтня пішли пішо під город Лахву (Латву) – 10 верстов від ріки. Привівши міщан до христа, того ж дня пішли до човнів і човнами пішли Припеттю і Дніпром до Києва. Прийшли 26 жовтня, з усіма царськими людьми». З писаного реєстру видно ,що в поході було 450 солдатів і 150 стрільців. 
Про козаків Волконський не згадує, але офіціальна скарга пінських міщан на погром міста підчас сього рейду виразно говорить про Москву і козаків, як його учасників: «Москва і козаки – неприятель Корони Польської і в.кн.Литовського, в кількох тисячах війська з арматою нагло підїхали під місто Пинськ човнами й байдаками і впавши до міста, заскочивши міщан та гостей, чоловіків, жінок і дітей їх, немалу скількість тиранське й мордерсько мучили ріжними нечуваними муками і на смерть побили» (М. Грушевський, Історія України Руси, Т. 9(2), С.1150 – 1151). 
Грушевський вважає що ініціатива цього рейду вийшла з українських кругів і стояла в зв'язку з планами західно-української експансії Козаччини. Київські воєводи могли попросту приєднатися до експедиції, котру організував київський полковник – і тим старанніше висували свою роль – так що князь Дмитро цілком промовчав про свою роль. Але це тільки припущення. Цікавим в цій військовій експедиції є комбінованість дій її учасників – рух човнами з метою просування ворожою територією, з сухопутними рейдами десанту, що висаджувався з човнів та байдаків. Загальна протяжність водного маршруту, яким пройшла річкова флотилія в одну сторону – 600км. Про те, що цей водний шлях був непогано відомий киянам промовисто говорять повідомлення київських воєвод: «мовляв їм стало відомо, що з Києва, Переяслава, й інших Задніпрянських городів до литовських городів: до Слуцька й інших возять збіжже, м'ясо, рибу й інші запаси водою й сухопуть. Київські міщане ладять великий караван з Києва Дніпром – з 50 байдаків (судов) з збіжем і з різним товаром. Воєводи звертали увагу полковника Павла Яненка, війта і бурмистрів, питали, чи се з їх відома київські купці возять збіже й інші товари до Слуцька й до інших литовських городів. Війт з товаришами пояснили, що дійсно київські люде возять збіже до Слуцька, також до Петрикова, Давид городка і Кожан-городка, а з Слуцька приїздять туди торговці, закупають збіжже і возять до Слуцька, а діється се за відома полковника» М. Грушевський, Т. 9(2), С. 1270 – 71.

Річковий рейд теренами сучасної Білорусі, 1655 рік

Річковий рейд теренами сучасної Білорусі, 1655 рікСхема Олександра Харченка

1656 рік - Віленське перемир'я. Припинення бойових дій між поляками та московитами.

Відносно спокійний період для українських земель, бо всі конфліктні питання переміщуються в площину дипломатичних переговорів, складання нових геополітичних союзів, пошуку сильних союзників. Литва та Білорусь частково захоплена московитсько-козацькими військами. Шведи активно окуповують польські провінції, частина литовської шляхти виношує плани про вихід Литви із союзу з Польщею. В цей час, десь в кінці літа, на початку осені з’являються київські козаки в Слуцьку, тимчасово замінюючи в місті шведський гарнізон.
«Під час Віленських переговорів, в вересні того року оповідав московським боярам слуцький купец Мартин Федорович. В Слуцьку стояла шведська залога, потім вийшла і скоро потім приїхав до Слуцька від Б. Хмельницького полковник Яненко – що його тепер звуть Залога Слуцький, з ним 6 хоругов кінних і 3 піші, козаки розложились також по сусідніх селах. Міщани при Яненку цілували хреста на вірність цареві. Потім приїздили Шведи, але довідавшись, що в Слуцьку стоять козаки,поїхали назад» М. Грушевський, Т. 9(2), С.1271.

1657 рік - польський похід Ждановича. Смерть Б. Хмельницького

Під завісу історії гетьманування Богдана Хмельницького відбувся досить масштабний закордонний похід українських військ під командування наказного гетьмана Антіна Ждановича. Український корпус входив до складу угорських та семигородських сил Ракоція, що претендував на польський престол і як мінімум частину територій Польщі. Це створювало певну складність в діях українського корпусу в ході військової компанії, адже про автономні дії годі було і говорити. Українцям доводилось весь час взаємодіяти із своїми союзниками, більш того виконувати накази Ракоція та його командирів, що керувались в першу чергу своїми інтересами. 
Стратегічним завданням Ждановича було поширення козацької влади та гетьманської протекції на ту частину Західної України, де велись бойові дії. Хоча офіційно Жданович в першу чергу повинен був допомагати союзникам семигородцям в їх боротьбі з поляками. Ось як казав про це наказний гетьман, Антін Жданович: «Мені гетьман не велів приймати городи та й залогами осаджувати та й Ракоцій тільки в Берестю лишив залогу, а більше ніде не лишав, скрізь брав тільки от куп з міст і городів, а мені з того на військо не давав» М. Грушевський, Т. 9(2), С. 1315. 
Для багатьох рядових учасників походу з українського боку, враховуючи віддаленість цього театру бойових дій від традиційних українських земель, ці стратегічні цілі були далекими та незрозумілими, тому на перший план виступали прості, класичні вояцькі бажання по здобуттю військової здобичі. Для участі в поході були призначені Київський, Переяславський та Білоцерківський полки. Не зважаючи на зиму, похід почався в січні, збором цих сил під Білою Церквою. Крім названих реєстрових полків, йшло багато охотників добровольців, за рахунок яких кількісний склад цього корпусу приблизно нараховував 20 000 чоловік. «Козаки учасники походу говорили, що гетьман казав іти в сей похід «охотникам, – хто схоче, без плати, добуваючи на себе». 
Десь приблизно в 10 числах лютого, козацька армія опинилась на Львівщині, звідки вирушила на Перемишль, щоб 20 лютого об’єднатися тут з семигородськими військами Ракоція. З під Перемишля об’єднані війська вирушили на Краківське підгір’я, активно зайнявшись здобичництвом та шарпаниною місцевості.
«Вояки і ватажки добичникували, а напакувавши вози здобиччю, запрудивши обоз худобою і возами поривались додому, щоб відставити сю здобич поки час. Угри, Волохи, Козаки, рядовики і старшина не робили в тім ріжниці. Голінський в своїх записках, уболіваючи над пустошенням краковських костелів, палат, і т.д. заразом присвячує доволі сильні вирази і подвиги війська по містечках і селах». 
«Козаки ,що при кн.Ракоцію великі мародерства чинять над людьми: над капланами, шляхтою і посполитим людом, білими головами і малолітками – стинають, мучать, палять куди тільки прийдуть: містечка і села коло Ланцуга, Перемишля, Переворска, Ярослава, Беча і т.д. Козаки і Волохи з Венграми з військом князя Ракоція впали на Підгірє і чинили по селах великі шкоди і мародерства над людьми і дітьми малими, нікому не фольгуючи: палили двори і села, костели грабували, кляштор в Щежичу вирубали і попустошили, капланів порубали.»
«Під Краків вернуло козаків і війська Ракоцієвого коло 2 тисяч, пограбили Скавину і помучили міщан, дивні муки завдаючи їм: ксьондзові плебанові скавинському руки й ноги повтинали, голову крутили й вертіли (питаючи) за гроші і срібло. Також і по інших місцях чинили, задаючи тяжкі муки, палячи вози, двори і містечка, а людей мордуючи й костели луплячи» М. Грушевський, Т. 9(2), С. 1390. 
Ракоцієві війська в союзі з українцями розбили під Замостям Потоцького, після чого рушили на Краків, де провели заміну шведської залоги на свою та вирушили на з’єднання з армією Карла ІХ. Всередені квітня обидва війська зійшлися недалеко Сандомира. Об’єднані сили переправились через Віслу біля Завихвостя (відома картини переправи), захопили без бою Люблін і розділившись відправили частину армії на Варшаву (разом з козаками), частина вирушила разом з Карлом та Ракоціем на Берестя. 

Переправа козаків та їх союзників через Віслу біля Завихвостя, 1657 рік

Переправа козаків та їх союзників через Віслу біля Завихвостя, 1657 рікАнонімна гравюра-мідьорит виготовлена 1697 року для хроніки С. Пуфендорфа, Нюрнберг

«Коли приступили до Берестя, залога попалила передмістя і приготовилась ніби до облоги, але як Шведи, Угри і собі стали ладитися до облоги, стянули артилерію і почали канонаду, залога витримувати наступ не рішилася і зараз заявила охоту до переговорів, а далі до капітуляції. Другого дня,XVII травня місто піддалося» М. Грушевський, Історія України Руси, Т. 9(2), С. 1398. 
Після захоплення міста, шведський король вимушений концентрувати свої сили проти Данії, що в цей час вступила у війну із Швецією. Тому шведи потрохи виводять свої війська з під Бреста, Ракоцій, наляканий перспективою залишитися без вагомої шведської підтримки теж планує кинути місце і вирушити на Захід, на Варшаву. Жданович не підтримує цю ідею, бо Брест це важливий опорний центр, звідки можна було поширювати козацьку владу на прилеглі території України та Білорусі (це було одним із головних його завдань, отриманих від Богдана Хмельницького). Але в цей час є інформація, що частина козаків, з величезним обозом награбованого майна планує повернення на Україну, що автоматично скорочувало чисельність українського війська і заставляло його тісніше узгоджувати свої дії з союзником – князем Ракоціем. 
19 червня союзники захопили Варшаву, піддавши її грабуванню. Але вже 22 червня Ракоцій вимушений залишити місто та вирушити вздовж Вісли в напрямку Угорщини, розуміючи, що далі втримуватися на території Польщі, без підтримки шведів буде неможливо. М. Грушевський пише: «Жданович та його козаки нарікали, що Ракоцій тримає їх при собі не даючи їм ніякої волі собою розпоряджатися. Він не радився в нічим з Ждановичем і не позволяв йому нічого робити на власну руку… При тім козаки ображались на Ракоцієвих Угрів за зневажливу поведінку, жалувались, що вони їх грабують і побивають де тільки можуть» М. Грушевський, Історія України Руси, Т. 9 (2), С. 1441.
Тому враховуючи всі ці обставини, Гетьман десь в кінці червня, початку липня наказує Ждановичу кинути Польщу та вирушити під Кам’янець. Ракоцій був вимушений рухатися разом з козаками, які допомогли йому організувати переправу через Віслу (зробили це за гроші, використовуючи підручний матеріал та човни). Після переправи війська вирушили на північ ,в район Замостя, де зупинилися в 10 числах липня. Від Замостя було два варіанти подальшого руху – перший, це на Брест, де можна було закласти табір і спробувати контролювати ситуацію. Другий варіант – йти на Мегерів, Жовкву, а далі Львів. Вибрали другий варіант, почали швидко рухатися з метою відірватися від переслідуючи польських сил, очолюваних Чарнецьким. Як завжди в таких випадках, досить часто виникали бої місцевого значення, коли переслідуючи захоплювали частину відступаючого табору семигородців або козаків. Темп руху задавали козаки, вони рухалися скоріш за все більш організовано, тим більше, що рух табором був для них звичайною справою. Та і місця для них були вже знайомі та рідні. Під Магеровим полякам вдалося захопити велику частину Ракоціевого обозу, але фінал цього відступу відбувся біля Чорного острова, в районі Меджибіжа, коли українське військо покинуло своїх союзників і самостійно вирушило в Україну. 
В 20 числах липня, Ракоцій та його армія були оточені польськими військами і в результаті мирних переговорів погодились на досить важкі умови капітуляції. Ось як пише про цю ситуацію секретар Ракоція Констянтин Шум: «Все ми могли перебороти, коли б був добрий настрій між вояками, але більшість їх пішла по набору, а не наймом, вони були обтяжені здобиччю, утомлені довгими походами, хотіли вернутися до дому і одноголосно ждали згоди, якої небудь, хоча б ганебної, але не хотіли піднести зброї на неприятеля, що стояв перед ними. Наші союзники – шведи, козаки, валахи і молдаване, трималися далеко більш рицарське ніж ми. Але бачачи нашу малодушність і побоюючись, що ми можем поєднатися з неприятелем против них – мусили кинути нас, тим більше, що наші дійшли такого своєвільства, що не слухали наказів князя і можна було сподіватися їх зради» М. Грушевський, Історія України Руси, Т. 9(2), С. 1486. 

Київський реєстровий козацький полкХронологія бойових дій 1648-1657 рр.

1648


Формування Київського реєстрового полку (КРП)

1649

Лютий - Затримка польської делегації в Ходосівці. Погроми шляхти та полонених в КиєвіТравень - Попис козацького війська під Києвом, на ЛибідіЧервень - Виступ КРП на чолі з Кричевським на Захід, бойові дії під Меджибожем та Староконстянтиновом. Погроми шляхти в Києві (корпус Іллі Голоти)Липень - Рейд Кричевського з КРП на Полісся31 Липня - Лоєвська битва

1650

Січень - Можливий супровід української церковної делегації до Варшави для участі в сейміЛипень - Участь виборних козаків (в тому числі КРП) в поході на підтримку татар під АзовСерпень – Вересень - Молдавська кампанія. КРП прикриває дії козаків від можливого наступу поляків з Кам’янця-Подільського

1651

Червень - КРП контролює переправи через Прип’ять біля Лелева, Словечни та Бабина15 липпня - Бій КРП під Димером з литовськими силами4 серпня - Відступ з Києва КРП3-4 вересня - Наступ КРП з району Трипілля на Київ. Річковий бій на Дніпрі з литовською флотилією

1652


Літо - Осінь - Велика пошесть в Києві

1653


Жовтень - Участь КРП у Жванецькій компанії

1654

26 січня - Присяга особового складу КРП в КиєвіБерезень - Вхід московитських військ до КиєваЧервень - Розвідувальні акції КРП під Дубном та КорцемЛипень - Бій під Мозирем загону Яненка-Хмельницького з литовськими військами під командою Павші

1655

15 липня - Розгром під Петриковим (Білорусь) силами КРП литовського загону Павші1 вересня - 26 жовтня - Великий річковий рейд по території Білорусі, в якому скоріше за все приймала участь частина козаків КРП

1656


Вересень - КРП на чолі з Яненком-Хмельницьким стоїть залогою в Слуцьку

1657


Січень - Липень - Польський похід Антіна Ждановича на допомогу корпусу Ракоція (КРП серед трьох реєстрових полків)

Made with