------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Максим "Гармаш" Варченко, реєстровий козак
Я народився 1610 року Божого. Батьки - київські міщани на прізвище Варченко, що проживали неподалік Києво-Печерської лаври. У мене був дід Михайло Варченко. Він був запорозьким козаком у молоді роки, брав участь у морських походах. На старості кобзарював трохи та утримував невеличку пасіку на березі Дніпра. Дід багато мені розказував про козацьку вольницю, про Січ Запорозьку. У листопаді 1625 року до дідової хижі вночі прийшов поранений козак Самійло Пушкар, з яким вони колись ходили на море із гетьманом Сагайдачним. Козака поранено в битві на Куруковому озері, він дивом врятувався від розправи ляхів. Поспілкувавшись з батьками вони зголосилися взяти пораненого до свого дому. Моя мати виходила козака. Він виявився гармашем. Багато розказував мені про гармати, про козацькі походи. Коли козак Пушкар видужав, я вирішив йти з ним на Запорожжя, батьки були проти, але зрештою відпустили. Отак, я став джурою у Самійла Пушкаря. Козак Самійло навчав мене артилерійської справи, а також навчав премудростям річково-морських походів, у яких свого часу брав участь. У 1625 р. створено Переяславський полк реєстрових козаків. Оскільки Самійло Пушкар був родом з Переяслава, ми потрапили до полкового реєстру. У 1630 р. вибухнуло потужне повстання Тараса Трясила, яке дуже активно підтримав Переяславський полк. На той час я вже став добрим козаком, знався на гарматах, то ж разом із козаком Самійлом взяв участь у повстанні. У 1637 р. вибухнуло чергове козацьке повстання - під проводом Павла Павлюка. Піднімати повстання на Переяславщині Павлюк послав з Крилова полковників Карпа Скидана і Семена Биховця на чолі загону з 1000-3000 козаків. Отож, ми з Самійлом Пушкарем приєдналися до повстанців. Після поразки Павлюка під Кумейками багато козаків втекло у Московщину. Козак Пушкар наклав головою у бою. Я ж вирішив пробиратися до Києва. Правда, не хотів повертатися на Печерськ - боявся зашкодити батькам, тому поселився в Осокорках, які належали Видубицькому монастирю. Оскільки трохи знався на човнах, найнявся до майстрів, котрі виготовляли байдаки. З часом зустрів декількох побратимів-повстанців і запропонував їм збудувати власний байдак і заробляти риболовлею та перевезенням вантажів. Вони підтримали цю ідею і ми незабаром вже заробляли власноруч зробленим човном. Якось ми привезли товар до Києва, на Печерськ. Розвантажили байдак і отримали платню. До мене підійшли два козаки-реєстровці. Вони попросили перевезти їх на протилежний берег. Я запропонував їм сісти неподалік стерна, то ж добре чув їхню розмову. Козаки бідкалися, що в сотні є трофейна гармата, а вправного гармаша у них не має, то ж не дуже знають як її правильно обслуговувати. Звісно, що я запропонував свої послуги. Ми познайомилися ближче. Це були козаки Печерської сотні Сергій Павлюк та Микола Пострелко. Вони запропонували познайомити мене з їхнім курінним отаманом. Я погодився, бо хотілося повернутися до військової справи. Залишивши своїм хлопцям байдак, подався з новими друзями до курінного Саська Харченка. Коли отаман взнав, що я добре знаюся на гарматі, відразу записав до куреня. Від хлопців я отримав прізвисько Гармаш.