Київські полковники 1648-1657 рр.

Вступ

Починаючи розповідь про полкових командирів Київського реєстрового, необхідно кілька слів сказати саме про інститут полковницької влади, що представляла на певній території інтереси не тільки реєстрового козацтва, але була уособленням гетьманської влади на цих землях. 
Приведу цитату з однієї енциклопедичної статті, яка можливо досить сухо, але інформативно розповідає про обов'язки та завдання полковників того періоду: «Владні повноваження полкових очільників охоплювали широке коло адміністративних, військових, судових і фінансових повноважень, практично дублюючи на місцевому рівні прерогативи гетьманської влади. Полковники забезпечували мобілізацію ввіреного їм військового підрозділу, командували ним під час військових компаній та здійснювали всю повноту розпорядчих функцій на підвласній їм території. Насамперед вони розпоряджались земельним фондом (так звані рангові маєтності), який склали колишні королівщини та землі, залишені шляхтою. Полковники розподіляли ці землі між старшиною і козаками, як плату за несення ними військової служби. Вони також організовували фінансову справу, керували збором податків до військового скарбу, здавали в оренду підприємства, що належали до військового фонду, збирали орендну плату. 
Дуже важливою була роль полковників і в організації козацького судочинства на місцях. Незважаючи на існування полкових суддів, саме інститут полковництва уособлював собою судову владу, виступаючи на місцевому рівні в ролі верховного судді. Усе це упорядковувалось не відбитими на папері, звичаєвими практиками, інколи Універсалами Гетьмана. Як приклад – Універсал Богдана Хмельницького від 29 січня 1656 року Іванові Нечаю:«Тому пану Іванові Нечаю, полковнику нашому білоруському, позволяємо кожного з козаків, там зростаючих, добром миловать, а злом карать»
Наказних, тобто тимчасово виконуючих обов'язки полковників, призначав полковник або гетьманська адміністрація, надаючи їм всі функції та повноваження полковничого уряду. Як правило це робилось на момент відсутності діючого полковника, або для керування окремими частинами полку в поході чи під час військових операцій» (Горобець О. Історія українського козацтва. Т 1. Стор. 800. ) 

Старшина реєстровців часів Хмельниччини, 1650-ті роки

Старшина реєстровців часів Хмельниччини, 1650-ті рокиХудожник - С.Шаменков

Командний склад козацького війська

Зважаючи на великі повноваження, якими були наділені полковники на місцях, цікаво подивитися з кого Богдан Хмельницький комплектував цю ланку управління державного ті військового механізму України. Адже в період з 1638 по 1648 рік на чолі шести реєстрових полків стояли призначені королівською владою польські шляхтичі-командири, з яких лише один, Михайло Кричевський опинився на полковницькій посаді в козацькому війську Хмельницького. Всі інші козацькі полковники, навіть маючи певний військовий вишкіл, в останнє десятиліття перед повстанням не мали досвіду адміністративного управління та військового командування підрозділами такого масштабу. Командний склад козацького війська (наказні гетьмани, полковники та військова старшина) формувався з людей, яких умовно можна поділити на окремі групи, в залежності від їх соціального походження, стану та професійної належності. 
Отже згідно з В. Липинським ці групи складалися: 1. Козацької версти, так званих козаків з діда прадіда, старинних. Серед них: Нестеренко, Прокіп Шумейко, Іван Волченко, Ганджа, Філон Джулай (Джеджалій), Забузький, Іван Шенгерей, Бурляй, Федір Вешняк, Іван Чорнота. Це військовий елемент, який як правило не мав належної освіти,що компенсувалось непоганим практичним військовим вишколом та досвідом. На перших етапах повстання їх роль була дуже важливою та необхідною, але після того, як вибух козацький привів до масштабного повстання - ця роль з кожним роком ставала меншою.
2. Другою важливою групою, дуже численною та впливовою є шляхетна верста, яку досить часто важко відрізнити від міщан чи духовенства, бо вона вбільшій частині складалася з збіднілої, убогої шляхти, власників одного чи кількох сіл. Це: Іван та Данило Нечай, Степан Байбуза, Михайло Зелінський, Михайло Криса, Адам Хмелецький, Григорій Лесницький, Григорій Гуляницький, Іван Богун, Антін Жданович (по Ліпинському - рід з Білорусі).Як приклад змішаного складу є рід Гладких – серед яких є міщанин, Максим Гладкий, страчений поляками в 1649 році під Загаллям (Білорусь) та МатвійГладкий, миргородський полковник, посол під Берестечком, козацький комісар під Білою Церквою. Думаю, що до цієї групи можна віднести і небагатого шляхтича Богдана Хмельницького, що разом з батьком займався осадженням нових слобод на вільних землях Черкащини.
3. Шляхта – представники урядничої верстиЦе: Петро Забіла – адміністратор королівських маєтків у Борзні, під час повстання сотник, а потім полковник Борзнянський, Адам Мазепа – білоцерківський отаман, батько гетьмана Мазепи,Іван Виговський – городський урядник у Луцьку, майбутній військовий писар та гетьман України, Тетеря – писар, за Хмельницького – полковник.
4. Військова шляхта – жовнір.Це: Самійло Зарудний, товариш козацької хоругви, Остап Гоголь – ротмістр панцерних козаків в Умані, Михайло Кричевський – командир гусарської хоругви.
5. Досить численно презентовано серед козацької старшини і православне духовенство, що завдяки своїм синам відомі нам. Це: Самойлович, що став пізніше гетьманом, Іван Абрамович, прозваний поповичем, є чернігівським полковником після смерті Пободайла, Михайло Панкевич-Попович із Чорнобиля, призначений в 1649 році Хмельницьким наказним полковником. Як бачимо, основним джерелом комплектування командного складу полковницької ланки реєстрових полків була дрібна, незаможна шляхта. Ось що пише про неї відомий історик, спеціаліст по 17 століттю Н. Яковенко: «Дрібні та найдрібніші земляни напередодні Хмельниччини становили абсолютну більшість шляхетського загалу. На Київщині їх було понад 76% від усіх землевласників, а належало їм 11% поземельного фонду. Тут мешкало до 2350 сімей шляхти, тобто близько 14100 осіб, що становило 2,7% від кількості населення» (Н. Яковенко. «Українська шляхта з кінця 14 до середини 17 століття»).

Хронологія полковників Київського реєстрового полку (1648-1657 роки)

Звичайно в складні часи (1648-1657 роки) військові обов'язки полковників виступали на перше місце, відсуваючи на другий план всі інші, пов'язані з звичайним мирним життям, але все рівно однозначно можна сказати що вони були в той час не тільки військовими польовими командирами (полків чи навіть окремих корпусів, як наприклад Кричевський, Жданович із київських, Золотаренко ніжинський полковник), а й адміністративними керівниками ввірених їм територій. Для кращого розуміння історії командирів Київського реєстрового полка наведу хронологію перебування київських полковників на цій посаді, що взята з книги В.Кривошеї «Київщина козацька» (стор.61).

1.Теплуцький Олексій - 1648 рік (червень)
2.Пещенко - 1649 рік (весна)
3.Ганджа Григорій - 1649 рік (квітень-червень)
4.Кричевський Михайло - 1648-49 роки (по серпень)
5.Жданович Антін - 1649-1651 роки (по січень)
6.Криса Михайло - 1649 рік (квітень-наказний)
7.Дворецький Василь - 1650 рік (листопад-наказний)
8.Криса Михайло - 1651 рік (квітень-липень)
9.Жданович Антін - 1651 рік (вересень) - 1653 рік (серпень)
10.Пещенко Евтух - 1653 рік (вересень) - 1654 рік (лютий)
11.Яненко-Хмельницький Павло - 1653 рік (жовтень-наказний)
12.Дворецький Василь - 1653 рік (листопад) - 1655 рік (жовтень)
13.Яненко-Хмельницький Павло - 1654 рік (лютий) - 1655 рік (липень)
14.Жданович Антін - 1656 рік (квітень) - 1657 рік (лютий)
15.Дворецький Василь - 1656 рік (травень) - 1657 рік (квітень)
16.Яненко -Хмельницький Павло - 1657 рік (травень) - 1659 рік (березень)

Гобелен "Кричевський в таборі Радзивіла", XVIII ст.

Гобелен "Кричевський в таборі Радзивіла", XVIII ст.

В цій хронології є певні питання та білі плями, пов'язані скоріше за все з відсутністю інформації. Наприклад, випадає майже піврічний період – осінь 1655 року та зима 1656. Зовсім незрозумілим є перший період існування Київського реєстрового. Начебто з 1648 року по Лоївську битву (липень 1649р) ним командував Михайло Кричевський. Але на жаль, достовірної інформації по 1648 році відносно цього полковника у нас нема. Не згадує про нього в цей період Грушевський в своїй Історії України-Руси, та навіть В. Липинський, в матеріалах спеціально присвячених Кричевському, обходить це питання стороною. Тому можемо сказати, що подана вище інформація дає можливість уявити послідовність зміни керівництва Київського реєстрового в період 1648-57 років та приблизну тривалість командування кожним з полковників,не відповідаючи на всі запитання відносно точних дат їх перебування на цій посаді. Це потребує додаткового вивчення.

Дивлячись на наведений реєстр, та аналізуючи події, що відбувалися в цей час, хочеться звернути увагу на тих полковників, що своєю діяльністю чи тривалістю знаходження на посаді, залишили помітний слід в історії полка. Це Михайло Кричевський, Антін Жданович, Павло Яненко-Хмельницикий, Евтух Пісченко (Пішко) та Василь Дворецький(Дворник). Звертаємо Вашу увагу,що прізвища двох з них в реєстрі 1649 року, який ми дивимось в редакції 1875 року (видання Бодянський О.М.) звучать інакше, ніж пишуться в сучасній літературі. Мається на увазі наступне – Василь Дворецький, записаний в сотні Білецького як Василь, брат Дворника (стор 196), а прізвище Пішко, київського полковника, що весь час зустрічається у Грушевського (Історія України Руси, том 9-1 стор 734) та в деяких інших матеріалах – взагалі не згадується в реєстрі 1648 року серед козаків Київського реєстрового. Зате в київській сотні Григорія Піщенко є Евтух Пісчінко, що скоріше за все і є нашим полковником Пішко, про якого пише Грушевський. 

А тепер детальніше про кожного з них.

Станіслав (Михайло) Кричевський, рік народження невідомий

Посмертний портрет  М.Кричевського, 1649 рік

Посмертний портрет М.Кричевського, 1649 рік

Рід Кричевських належав до старих українських шляхетських родів Берестейсько-Литовського воєводства. Родовий маєток – Кричів (Білорусія). При кінці 16 століття, на початку 17 століття, на підставі аналізу хресних імен, цей рід змінює релігію, переходячи на католицизм. В 1627 році Кричевський очолював гусарську хоругву і під командою Конецпольського брав участь у польсько-шведській війні 1627 року. 1638 рік-приймає участь в придушенні козацького повстання на Україні, був поранений. 
В 1643 році, враховуючи його військові заслуги призначається гетьманом Конецпольським чигиринським полковником, яким він залишається до 1648 року, командуючи ввіреним йому підрозділом під час всіх військових операцій проти татар. 
В 1644 році разом з своїм козацьким полком займає висунуті до неприятеля форпости, беручи участь у так званій Охматівській кампанії, яка закінчилась перемогою Станіслава Конецпольського над татарами. Взагалі, гетьман Конецпольський опікував Кричевського, допомагаючи йому рухатися щаблями військової кар'єри. Сам гетьман був ярим прибічником війни з турками та татарами, тому досить прихильно ставився до реєстровців, оточуючи себе талановитими військовими, на здібності яких він міг розраховувати під час своїх військових компаній. 

Можемо припустити, що у Хмельницького та Кричевського був загальний покровитель та шеф – Станислав Конецпольський, зі смертю якого в 1646 році почався інший етап їх життя. Звертає на себе увагу і той факт, що будучи чигиринським сотником, Хмельницький повинен був тісно спілкуватися зі своїм прямим командиром – Кричевським, що з часом привело до встановлення певних дружніх стосунків між ними. Кричевський веде характерне для шляхти Подніпров’я життя, одним з елементів якого була боротьба зо збереження своїх земель та маєтків. Так 5 серпня 1647 року він приймає участь, чи точніше керує наїздом на спадкову маєтність Юрія Немирича (київського підкоморія), що була в аренді Ольбрихта Арцишевського - городок Переволочну. За цю місцевість боровся рід Потоцьких, на стороні яких виступив наш полковник. Наїзд тривав 5 днів, в ньому прийняло участь біля 2000 вояків (козаки, шляхта, міщани). Це характерний приклад боротьби із хвилею захоплення колонізованих українських земель великими польськими магнатами та їх осадниками. Захоплень, які в кінцевому варіанті привели до повстання 1648 року, бо у Хмельницького таким чином було відібрано осаджену його батьком слободу у Суботові. 
У жовтні 1647 року Кричевський під керівництвом коронного хорунжого Олександра Конецпольського з Чигиринським полком приймає участь у військовій компанії проти татар, що закінчується безрезультатно. Тоді ж О. Конецпольський арештовує Б.Хмельницького, обвинуваченого в підготовці повстання. Кричевський та ще кілька шляхтичів взяли на поруки Хмельницького, заступившись за нього, в результаті чого той був випущений на свободу. Через деякий час Кричевський отримує наказ від польного гетьмана Потоцького про повторний арешт та ув'язнення Хмельницького. Розуміючи, чим може закінчитись ця історія, Кричевський допомагає своєму знайомому сотнику покинути підконтрольну Чигиринському полку територію. Що той і зробив, вирушивши на Запоріжжя. Таким чином, можна вважати, що Кричевський став хрещеним батьком повстання 1648 року, бо маючи наказ та реальні можливості для його виконання, зробив все, щоб Хмельницький опинився на свободі. 
В лютому 1648 року Кричевський на чолі своїх козаків разом з Черкаським полком вирушає на Запоріжжя, щоб спробувати заарештувати Хмельницького, але вимушений відступити, бо частина його козаків переходить на бік повстанців. 
Квітень 1648 року – у складі корпусу молодого Потоцького, що рухався суходолом, Кричевський потрапляє під Жовтими водами в татарський полон. Переходить на бік Хмельницького (будучи викуплений останнім у татар), рішучі пориваючи із своїм попереднім минулим, та навіть іде на такий важливий крок – охрещується і навертається в православ'я. Назад дороги нема. Безкомпромісні дії вже досить немолодого(приблизно одноліток Хмельницького), але дуже досвідченого військового командира. Його практичний військовий досвід, що нараховує більше 20 років, був дуже потрібний Хмельницькому, який прекрасно розумів, з яким ворогом прийдеться мати справу. 
Тому не дивно, що влітку 1648 року Кричевський призначається полковником Київського реєстрового новоствореного полку, при формуванні якого необхідно було враховувати дві обставини:      • Полк за реєстром 1649 року мав у своєму складі найбільший відсоток шляхти. Згідно даних Кривошеї цей відсоток складав 5,77%, що приблизно в два рази більше ніж середній показник по козацьким полкам того періоду в Україні.(Київщина козацька, стор 132).      • Територія Київського реєстрового межувала з Литовським Князівством, нейтралізація чи протидія якому була головним завданням всіх полковників північного театру війни (Київський, Чернігівський, Ніжинський полки). Це було важким, але дуже відповідальним завданням, від результату якого залежала ситуація на основному напряму бойових дій – Західній Україні. 
Тому вибір Хмельницького, враховуючи великий військовий досвід, шляхетне походження та гарне розуміння ситуації не випадково впав на Кричевського. По версії Величко – одним із перших завдань йому була місія поділу та охорони Жовтоводських та Корсунських бранців. 
На жаль у Грушевського, та навіть Липинського, зовсім нема інформації про діяльність Кричевського в другій половині 1648 року. Скоріше за все він був поруч з гетьманом під Пилявцями, під час облоги Львова та Замостя. Але прямих згадок про це в джерелах ми не маємо, тому 100% стверджувати що ці припущення правильні не можна. В статті Сергійчука «Перші київські полковники» є згадка про участь Кричевського на початку літа 1648 року в посольстві до Криму. Точно відомо, що кампанію наступного 1649 року Кричевський на чолі Київського реєстрового починає на Західному напрямку, виступаючи в авангарді військ Хмельницького. В кінці червня козацькі війська обійшовши Меджибіж, мали бій під Константиновим з польськими військами, очолюваними Яремою Вишневецьким. Поляки були вимушені відступити в бік Збаражу, а Кричевський отримав наказ від Хмельницького спішним маршем рушити на кордон з Литвою, де під керівництвом князя Радзивілла литовські загони успішно просувалися до козацьких територій, створюючи небезпеку виходу в тили основної армії Богдана Хмельницького. Блискучий рейд українським Поліссям, коли за досить короткий час (3 липня початок – 8 липня зупинка під Чорнобилем, 6 днів), цілий корпус було перекинуто на іншу ділянку фронту за 400 км, щоб тут, в районі Лоєва, дати вирішальний бій армії Радзивіла (про Лоївську битву в іншому розділі – про військові дії Київського реєстрового) В цей період Кричевський стає наказним гетьманом, очолюючи корпус, що складався крім Київського ще з Чорнобильського, Овручьського та Брагінського полків, які разом налічували більше 12 000 вояків. Київським полком тимчасово в цей час, скоріше за все, керував Евтух Пішко. А потім – героїчна, навіть трагічна битва 30 липня, де Кричевський не дивлячись на поразку показав себе як рішучий та талановитий командир, проявивши особисту мужність та відвагу. Тут, під Лоєвим, 4 серпня, в литовському таборі закінчилось життя одного з найкращих командирів Київського реєстрового, чиї військові таланти та досвід допомогли зупинити просування литовської армії до Києва та Чигирина. Період командування Кричевським Київським реєстровим був не довгим (близько року), але яскравим та цікавим. 
Професійний вояк, що віддав військовій справі все життя, людина, яка добре знала сильні та слабкі сторони козацтва, рішуча та мужня особистість, що на рівних пробувала протистояти професійній та якісній литовській армії, не маючи артилерії та татарської підтримки, Кричевський був рівноцінним суперником князя Януша Радзивілла, зробивши честь своїм командуванням Київському реєстровому полку.

Антін Жданович рік народження невідомий – останні згадки 1660 рік

Прийом у шведського короля, 1651 рік

Прийом у шведського короля, 1651 рікЛітерою D на гравюрі показано Київського полковника - Антіна Ждановича

Особистість, що можна поставити поруч з Михайлом Кричевським завдяки його дипломатичним талантам, які він використовував під час своїх багатьох посольських справ. Сотник Чигиринського полку, в 1649 році після смерті Кричевського стає Київським полковником, до якого весною 1650 року звертається Хмельницький з наказом відправити «300 чоловік з полку, з доброю зброєю під командою сотника для участі в поході разом з татарами проти черкесів.» (М. Грушевський Історія України Руси Т9(1). 
В кінці липня 1650 року Жданович направляється на чолі козацького посольства в Стамбул, для отримання військової та дипломатичної допомоги від турецького султана в польських та молдовських справах. Ця місія тривала більше трьох місяців,досягнувши певних результатів. Султан обіцяв надати допомогу Хмельницькому у випадку військових дій з боку Польщі, дозволив тримати в Стамбулі постійного резидента, направив українському гетьману багаті подарунки. «В цілому результатом активної українсько–турецької дипломатії другої половини 1650 року, як зазначали дослідники, стало оформлення на кінець року Турецького протекторату над Україною, а султан твердо наказував хану (грудень 1650р), щоб той активно допомагав Б.Хмельницькому». (А. І. Гурбик «Київський полковник Антон Жданович»). 

В грудні 1650 року Жданович був знову направлений до Стамбула з метою збереження та закріплення встановлених стосунків з султанською Портою, адже в цей час кримський хан вже відмовлявся допомагати Хмельницькому необхідною кількість своїх вояків. До речі в одному з цих посольств приймав участь ще один майбутній київський полковник – небіж (племінник) Хмельницького – Павло Яненко-Хмельницький, один із сотників Київського реєстрового, можливо спеціально направлений для набуття дипломатичного досвіду під керівництвом Ждановича. 
Навесні 1651 року в Україні складається важка ситуація, коли бойові дії необхідно вести на двох напрямках – Західній Україні та в північних районах Київщини проти литовської армії князя Радзивілла. Ось тут вже треба було проявляти військові здібності та таланти, бо ворог, проти якого приходилось діяти Київському реєстровому на чолі із своїм полковником був дуже досвідчений та авторитетний. 
У травні Жданович разом з київським полком укріпився біля Чорнобиля, прикриваючи від литовців цей напрямок руху з Білорусі на Київ. Цитуємо, що писав 9 червня 1651 року в своєму листі до короля литовський гетьман Януш Радзивілл: «Киевский полковник Антон укрепился с несколькими тисячами в четырех милях от Бабич и стремится согнать наших людей с нашей единственной переправы через Припять.» 
Головний бій з литовськими силами В.Гонсевського відбувся за кілька десятків кілометрів від Києва, біля Димера. Ось як пише про цю битву в серпні 1651 року російський посол Г.Богданов «Киевский полковник Онтон с казаками, не допуская польських людей до Киева, встретил за 15 верст, и польские люди с козаками учинили бой, и бились во весь день. И козаки польських людей побили и до Киева их не допустили….и с ляхами бой у него (Ждановича) был неодинова, и до Киева польських воинских людей не допускал».
На відміну від Кричевського, Жданович на нашу думку був більш обережною та компромісною людиною, про що свідчать його постійні дипломатичні місії та майбутні посади (Генерального судді). Тому отримавши наполегливі прохання з боку київського духівництва (Митрополита Сільвестра Косова та Архімандрита Печерського Іосифа Тризни) не допустити бойових дій на території міста, та враховуючи існуючу ситуацію (наступ з лівого берега частини литовського війська) приймає рішення не боронити Київ до останнього козака, а вивести війська за місто, зберігши їх потенціал для подальших бойових дій. 
Вони розпочалися на початку вересня, коли Жданович пробує комбінованим ударом (суходолом та річкою Дніпром) вибити литовців з Києва. До речі, це один з небагатьох прикладів масового використання під час війни 1648-57 років річкових суден в бойових цілях. Адже козацька флотилія, рухаючись по Дніпру була атакована литовськими байдаками, в результаті чого зав'язався справжній річковий бій, зображення якого ми бачимо на відомій гравюрі Вестерфельда. В силу різних причин, козацьким підрозділам довелося відступити з-під Києва, не вибивши звідти литовські частини, але вже через тиждень армія Радзивілла самостійно покинула місто, вирушивши на з’єднання з польським військом під Васильків. 

"Козаки атакують литовський флот на Дніпрі біля Києва", гравюра Вестерфельда, 1651 рік

"Козаки атакують литовський флот на Дніпрі біля Києва", гравюра Вестерфельда, 1651 рік

Дуже цікавою, як на наш погляд, є участь Антіна Ждановича в корсунській комісії 1652 року, спільній з поляками, яка була створена для розслідування конфліктних питань, що виникли під час знаходження польських військ на теренах Лівобережної України. Комісія ця працювала в квітні 1652 року в Корсуні, після підписання Білоцерківського договору і українську сторону очолював Жданович. Хмельницький використав роботу цієї комісії в особистих цілях – він знищив руками цієї комісії своїх можливих конкурентів, Матвія Гладкого і Лук’яна Мозирю та деяких сотників, що були обвинувачені цією комісією як організатори масових виступів та заворушень. Важлива та відповідальна місія по ліквідації потенційних заколотників була покладена на Ждановича, що говорить нам про його здібності та певні стосунки з Богданом Хмельницьким, який був впевнений в правильному результаті роботи комісії, що очолював Антін Жданович. Це наше припущення, бо немає жодних документальних підтверджень. 
Не зважаючи на дворазовий та досить вдалий дипломатичний вояж до Туреччини, Жданович був активним противником турецького протекторату над Україною, що і було продемонстровано їм в 1653 році на старшинській раді, де він зайняв досить категоричну та сміливу позицію. Ось що розповідав Виговський послам Росії Матвееву та Фоміну в червні 1653 року: «Была рада у гетмана со всеми полковниками, чтобы поддатца к турскому султану, и все полковники приговорили на то, что поддатца, опричь киевского полковника Онтона Ждановича». Це був важкий період для козацької України, коли Хмельницький активно шукав союзників в запеклій і тривалій боротьбі проти Польщі, намагаючись шляхом переговорів вирішити існуючі проблеми. 
Тому не дивно, що в середині червня 1653 року Жданович на чолі козацького посольства відправляється до польського короля з мирними пропозиціями. Проте цього разу, не зважаючи на певний дипломатичний імунітет, вся козацька делегація разом з Ждановичем затримується в польському таборі, та залишається там в якості полонених. Більше року пробув Жданович в полоні у поляків, поки його не випросив у короля для своїх цілей Януш Радзивілл, пояснюючи це бажанням обміняти Ждановича на своїх офіцерів, що потрапили до Хмельницького в полон. Тільки в вересні 1654 року Жданович повертається назад в Україну, і відразу ж, 28 вересня направляється с посольством в Москву, до царя. Місія була вдалою, цар пообіцяв задовольнити майже всі прохання української сторони. Повернувшись, Жданович продовжує виконувати свої полковницькі обов'язки, в тому числі і захист території київського полку від грабіжницьких нападів татар. 
У жовтні 1655 року він переслідує під Васильковим досить великий татарський загін, що захопивши ясир повертався до Криму. З 1656 року ми бачимо вже Ждановича в ранзі генерального судді, що здійснює слідства в різноманітних ділах, розшукуючи та караючи винних. Весною 1656 року Хмельницький направляє Ждановича на чолі цілої комісії в Білорусь, для того, щоб на місці розібрати багаточисленні скарги російських воєвод на своїх союзників – українських козаків та їх командирів, що начебто були замішані в кримінальних злочинах та протидії московитським представникам під час бойових дій на території Білорусі. Дуже важливий та відповідальний момент, конфліктна ситуація, що могла привести до суттєвого погіршання у відносинах між гетьманом та московським царем, завдяки особистим талантам Ждановича, була дуже спокійно та фахово розслідувана, в результаті чого всі обвинувачення з козацького командного складу (Нечай, Дорошенко, Забіла) зняті, а дійсно винні в скоєнні кримінальних злочинів рядові козаки Ніжинського полку покарані. Ось що писав Хмельницький в листі до царя про наслідки роботи слідчої комісії: «Для того дела, посылали Онтона Ждановича, судью войскового, в Белорусский край, которых проступных одних стинать, а другихь вешать велели, и о том всем Онтон же сыск к Вашему царскому величеству послал.» (Документы Богдана Хмельницкого, номер 21,стр 550). 
Займається в цей час Жданович, як генеральний суддя, і звичайними громадянськими справами, вирішуючи земельні та господарські питання. Так він в 1656 році своїм рішенням забирає у нашого рідного Печерського монастиря перевіз через Дніпро, віддаючи його у володіння Видубицькому монастирю. 
Але в кінці грудня 1656 року Ждановича знову покликано до ратних справ - вже в ранзі наказного гетьмана, на чолі кількох полків (в тому числі і Київського) він вирішує на з’єднання з трансільванським князем Ракоці, щоб разом вести бойові дії проти поляків. В районі Перемишля десь на початку лютого козацький корпус об’єднався з угорськими силами. Після цього був успішний рейд об'єднаних військ по території Польщі, під час якого вдалося захопити Краків, Варшаву, Брест, Замостя. Важко сказати, як проявив себе як військовий командир під час цього спільного наступу Антін Жданович, адже його корпус маючи певну автономію знаходився під командою Ракоці і весь час діяв у складі союзницьких сил. Про перебіг цього походу розкажемо в окремій темі (участь Київського реєстрового в бойових діях 1648-57 роки). 
Враховуючи непрості, можна навіть сказати інколи недружні стосунки між союзниками, Жданович в червні 1657 року вирішує відокремитися від корпусу Ракоці, який вже на цей момент прийняв рішення про закінчення війни і повернення додому. В 10 числах липня корпус Ждановича залишив армію Ракоці і в середині місяця з’єднався з військом Юрка Хмельницького, яке поспішала йому на допомогу. 
В серпні 1657 року Жданович перебуває в Києві, в Печерському монастирі, переховуючись тут від можливого покарання з боку Хмельницького за самовільне залишення союзницького війська Ракоці. Йому загрожує за це смертна кара. Ось тут і знадобилися старі зв'язки з київським духовенством, назустріч проханням якого пішов в 1651 році київський полковник Жданович, бажаючи зберегти Київ від литовського руйнування. Не зрозуміло, якби склалася доля Ждановича далі, але смерть гетьмана Хмельницького змішала всі політичні карти та поставила крапку в нашій історії про київського полковника Антона Ждановича.

Павло Яненко-Хмельницький рік народження та рік смерті невідомі

Київський полковник, що був родичем Богдана Хмельницького. Небіж Хмельницького (син його рідного брата Івана), був записаний в реєстр 1649 року у складі Чигиринського полку після Хмельницького. Скоріше за все завдяки своїм кровним зв'язкам, а не військовим заслугам він досить активно просувався щаблями службової кар'єри, що в загалі доволі схожа на кар'єру Ждановича. Павло спочатку проявляє себе на дипломатичній службі, приймаючи участь в одному із посольств Ждановича до Туреччини, потім в 1651 році він як керівник посольства до Яс (Молдавія) і Альба – Юлії (Семиграддя) веде переговори про можливий союз Хмельницького з цими васальними і залежними від Туреччини князівствами, паралельно обговорюючи можливість шлюбу сина Хмельницького – Тимоша з дочкою молдовського господаря. Такий собі династичний шлюб, про умови якого веде розмову двоюрідний (стрієчний) брат Тимоша. Як родич Хмельницького, він до речі зустрічав в 1653 році тіло загиблого у Сучаві під час облоги Тимоша, супроводжуючи його до родового маєтку Хмельницьких – Суботова.
Перший раз бачимо його в ранзі наказного київського полковника влітку 1653 року, замість відсутнього на той час Ждановича. В січні 1654 року Павло бере участь у прийомі російського посольства Батурліна у Переяславі, а в лютому він вже призначається київським полковником замість Пішка, який був страчений в березні за підозрою у змові з поляками. Якась незрозуміла та загадкова історія, в якій за відсутністю матеріалів та фактів, більше питань чим відповідей. За що був зміщений та покараний на смерть досить заслужений та досвідчений козак, прізвище якого ми зустрічаємо в реєстрі 1649 року і досить залишається невідомим.
Як київський полковник, Яненко-Хмельницький очолив похід 2000 козаків в липні 1654 року під Мозир, який здобув, розбивши під стінами цього міста литовський полк Симона Павші, в складі якого була і німецька піхота. Що цікаво, що в даному випадку київські козаки знову використали річкові судна, піднявшись річкою Припять до Мозиря. Рік по тому, влітку 1656 року, на запрошення Слуцького князя Богуслава Радзивілла, Хмельницький направляє в Слуцьк козацький загін (девять хоругв) під командою Яненко-Хмельницького, для заміни шведського гарнізону в цьому місті на козацький. З метою пізніше створити тут Слуцький полк (командир Яненко-Хмельницький) та поширити на ці землі козацький вплив. І знову ж ми бачимо в цій кампанії рейд на човнах Дніпром, Прип'яттю та Случчю, що допомагає швидко перекинути необхідну кількість вояків до потрібного місця бойових дій. Тобто, в певній мірі можна говорити про активне використання річок козацькими підрозділами на цьому театрі бойових дій, як шляхів сполучення та транспортування, а відповідно річкових суден (байдаки, човни) як засобів ведення бойових дій. На жаль на сьогодні ми маємо мінімум інформації про цю сторінку військової історії доби Хмельниччини, але впевнені, що тут нас ще чекає купа цікавих відкриттів та фактів. 
У Грушевського, в його Історії України-Руси (Том 9-2) розповідається про ці два походи київських козаків на чолі з Яненко-Хмельницьким дуже коротко, без згадок про використання човнів, зате дуже детально описані бойові дії в вересні-жовтні 1655 року російського загону під командуванням Дмитра Волконського, що діяв на човнах Дніпром, Прип'яттю та іншими річками Білорусі, виконуючи спільний з козаками річковий рейд проти литовських сил (Грушевський, Історія України-Руси, Том 9-2,стр 1150-1153). Тому наше припущення про широке використання річкових суден на північному театрі бойових дій реальне (північна Київщина, Білорусь) і знаходить підтвердження в роботах Грушевського.
Будучи Київським полковником, Павло Яненко-Хмельницький зміг придбати в свою власність певні земельні наділи, що розташовувались в околицях Києва. Це села Бугаївка, Снітинка, Борщагівка. Трохи пізніше він видав свою дочку за майбутнього гетьмана України Петра Дорошенка, брав активну участь у боротьбі Виговського проти Москви, але то вже інша розповідь, що виходить за рамки нашої хронології про київських полковників (1648-1657р).

Евтух Пішко (Пісченко) рік народження невідомий – страчений в березні 1654

Цей київський полковник, що очолював полк не так довго, як попередні, записаний в реєстр 1649 року у складі Київської сотні, другим після Київського сотника. Скоріше за все він сотенний писар і можливо рідний брат сотника.В 1649 році під час Лоєвської битви командував відступом Київського реєстрового після смерті Кричевського, можливо навіть і під час бою, адже Кричевському необхідно було керувати усіма козацькими підрозділами, що діяли на полі битви (В.Бернацький, «Повстання Хмельницького, військові дії у Литві 1648-57 років»). 
Влітку 1653 року стає Київським полковником замість Ждановича, що вирушає з посольством до польського короля. Бере участь у Переяславській Раді. В лютому 1654 року зміщений з полковницького уряду, але ще в березні 1654 року зустрічає в Броварах московитське військо, очолюване Федором Куракіним, вже разом з новим полковником Павлом Яненко-Хмельницьким, яким він і був страчений начебто за державну зраду в цьому ж місяці. Такий от сумний кінець невеликої оповіді про одного з київських полковників, що залишає багато питань про цю особу.

Дворецький Василій Федорович1609-1673 роки

Портрет В.Дворецького

Портрет В.Дворецького (із книги С.Коваленко "Україна під булавою Богдана Хмельницького")

Походженням з української шляхетної родини Дворецьких, вписаний до реєстру 1649 року у складі Київської сотні. Начебто брав участь в українсько-польській війні 1637-38 років, але достовірної інформації про це нема. 
Очолював Київський полк як наказний полковник, в часи відсутності Ждановича, Яненко-Хмельницького. Згадок про його командування Київським реєстровим під час бойових дій нема, зате відомо що він був добровільним оповісником московитського уряду, інформуючи про все московського воєводу, що знаходився в Києві. 
Написав разом з синами Літописець, твір, що розповідає про події в період з 1340 по 1673 роки. Був типовим представником української старшини, що однозначно займала промосковську позицію.

Михайло Крисароки народження та смерті невідомі

Нарешті ми дійшли до полковників, чиє командування Київським реєстровим було нетривалим, або можливо ми маємо про них в цей період дуже мало інформації. В першу чергу це Михайло Криса, з українського дрібного шляхетного роду з Крилова. До реєстру 1649 року вписаний у складі Чигиринського полку, до Військового товариства, що означає досить високий статус у війську.
В 1648 році під Жовтими Водами він перейшов на бік повстанців, очевидно входячи до складу одного з реєстрових полків. Є згадка про М.Крису як Київського полковника у «відписці» путивльських воєвод С.Прозоровського та І.Ліпунова у Розрядний приказ. У ній іде мова про зустріч козака –російського інформатора з цим старшиною (в ранзі Київського полковника) на дніпровському перевозі у Вереміївці 24 вересня 1649 року. В 1650 році Михайла Крису відправлено з посольством до Москви. Київським реєстровим він командував як наказний полковник в 1650 році, про що є звістки в документах: «З гетьманом у Волоській землі було 18 полків, а два полки лишилися по сей бік Дністра – полковник Криса з Київським полком та полковник Шангирей з Канівським» (Акты ЮЗР, 8).
Згідно інформації з статті Вирського Д.С. «Михайло Криса – антигерой (герой) української революції» весною 1651 року Хмельницький призначає Крису командувати Чигиринським полком. В березні-квітні він веде бойові дії проти поляків під Баром, Староконстянтиновим, Кам’янець-Подільським. Під час Берестецької битви переходить на бік поляків, на чиїй стороні воює до кінця періоду, що нас цікавить (1657 рік). В хронології Кривошеї полковник Криса командує Київським реєстровим ще в квітні-липні 1651 року, перед Берестечком, але ми знаємо, що в цей час Київський полк зосереджувався на українсько-білоруському кордоні, щоб протидіяти військам Януша Радзивілла. Єдиним поясненням знаходження частини киян, якими міг командувати Криса на західному напрямку бойових дій в цей час, є поділ Хмельницьким деяких своїх полків на кілька частин, для дезінформації противника та створення у нього хибного уявлення про реальну численність своєї армії. Стверджувати, що саме така історія з поділом Київського реєстрового відбулася весною 1651 року ми за браком джерел не можемо.

Григорій Ганжароки народження та смерті невідомі

Полковник, чиє перебування на чолі Київського реєстрового було дуже коротким, але підтверджено документально. Мається на увазі лист Переяславського наказного полковника Андрія Романенка до Київського полковника Григорія Ганжі від 21 квітня 1649 року. Цей лист, копія якого зберігається нині в Центральному архіві древніх актів Росії, був привезений до Москви московитським послом до Богдана Хмельницького Григорієм Унковським. Особа Григорія Ганжі сумнів на викликає ще й тому, що він записаний в осавульському курені Чигиринського полку в 1649 році» (В. Сергійчук «Перші київські полковники»).Можливо, що Григорій Ганжа був рідним братом Івана Ганжі, полковника Уманського, що загинув під час герців в Пилявецькій битві.

Теплуцький Олексійроки народження та смерті невідомі

Цікавий для нас тим, що він скоріше за все був першим Київським полковником, що очолив полк з моменту його організації, яка відбулася десь приблизно в червні-липні 1648 року. 
Інформацію про нього ми отримуємо із послання сєвських воєвод цареві Олексію Михайловичу від 14 червня 1648 року про затримання козаками московитських гінців до брацлавського воєводи Адама Киселя: «Григорий Климов рассказывал, что в Киеве его взяли под Запорожские козаки и привезли к полковнику к Олеше Тяплушкину, который был прислан от гетьмана Запорожского в Киев» (АЮЗР.Том 3 ,стр 215, з статті В.Сергійчука «Перші київські полковники»).
Ім'я цього полковника більше ніде не зустрічається в повідомленнях та історичних джерелах. У Сергійчука є припущення, що справжнє прізвище яке вписане в реєстр звучить зовсім інакше, що досить часто зустрічається в той час. Як робочий варіант цієї версії звучать Олешко Байбуренко та Олешко Походяй. Але це версії, над підтвердженням яких ще треба працювати. Тому на сьогодні однозначно можна сказати, що про особу та діяльність першого Київського полковника 1648 року можна на жаль сказати дуже мало. Практично нічого.
На цьому наша робота по зібранню інформації про київських полковників періоду Богдана Хмельницького підійшла до кінця. Маємо надію, що з часом завдяки науковим пошукам вітчизняних істориків ми зможемо доповнити цю лекцію новим матеріалом, що допоможе всім нам краще розуміти той час, реконструкцією якого ми займаємося.

Джерела

1. М.Грушевський «Історія України-Руси. Том 8 та 9 (частини 1 та 2)2. В.Липинський «Участь шляхти у Великому українському повстанні під проводом Богдана Хмельницького»3. Н.Яковенко «Українська шляхта з кінця 14 до середини 17 століття»4. І.Кривошея «Київщина козацька»5. В.Бернацький Повстання Богдана Хмельницького, військові дії у Литві 1648-1657 роки»6. В.Заруба «Адміністративно територіальний устрій та адміністрація війська Запорізького у 1648-1782 роках»7. С.Коваленко «Україна під булавою Богдана Хмельницького8. В.Сергійчук «Перші київські полковники»(журнал Пам'ять століть)9. А.Гурбик «Київський полковник Антон Жданович» (стаття в Українському історичному журналі, №3 від 1998 року)10. Д. Вирський «Полковник Михайло Криса - малознаний герой/антигерой козацької революції» (Український історичний журнал, №5, 2009 року)11. О. Бодянський «Реєстр всього війська Запоріжського после Зборовского договора (составлен 1649г.)» 1875 року видання12. О.Горобець. «Історія Українського козацтва у 2 томах»13. Сайт Гайдамака (haidamaka.org.ua) - інформація про Яненко Хмельницького

Made with