Київські полковники 1648-1657 рр.

Починаючи розповідь про полкових командирів Київського реєстрового, необхідно кілька слів сказати саме про інститут полковницької влади, що представляла на певній території інтереси не тільки реєстрового козацтва, але була уособленням гетьманської влади на цих землях. 
Приведу цитату з однієї енциклопедичної статті, яка можливо досить сухо, але інформативно розповідає про обов'язки та завдання полковників того періоду: «Владні повноваження полкових очільників охоплювали широке коло адміністративних, військових, судових і фінансових повноважень, практично дублюючи на місцевому рівні прерогативи гетьманської влади. Полковники забезпечували мобілізацію ввіреного їм військового підрозділу, командували ним під час військових компаній та здійснювали всю повноту розпорядчих функцій на підвласній їм території. Насамперед вони розпоряджались земельним фондом (так звані рангові маєтності), який склали колишні королівщини та землі, залишені шляхтою. Полковники розподіляли ці землі між старшиною і козаками, як плату за несення ними військової служби. Вони також організовували фінансову справу, керували збором податків до військового скарбу, здавали в оренду підприємства, що належали до військового фонду, збирали орендну плату. 
Дуже важливою була роль полковників і в організації козацького судочинства на місцях. Незважаючи на існування полкових суддів, саме інститут полковництва уособлював собою судову владу, виступаючи на місцевому рівні в ролі верховного судді. Усе це упорядковувалось не відбитими на папері, звичаєвими практиками, інколи Універсалами Гетьмана. Як приклад – Універсал Богдана Хмельницького від 29 січня 1656 року Іванові Нечаю:«Тому пану Іванові Нечаю, полковнику нашому білоруському, позволяємо кожного з козаків, там зростаючих, добром миловать, а злом карать»
Наказних, тобто тимчасово виконуючих обов'язки полковників, призначав полковник або гетьманська адміністрація, надаючи їм всі функції та повноваження полковничого уряду. Як правило це робилось на момент відсутності діючого полковника, або для керування окремими частинами полку в поході чи під час військових операцій» (Горобець О. Історія українського козацтва. Т 1. Стор. 800. ) 

Старшина реєстровців часів Хмельниччини, 1650-ті рокиХудожник - С.Шаменков

Посмертний портрет М.Кричевського, 1649 рік

Рід Кричевських належав до старих українських шляхетських родів Берестейсько-Литовського воєводства. Родовий маєток – Кричів (Білорусія). При кінці 16 століття, на початку 17 століття, на підставі аналізу хресних імен, цей рід змінює релігію, переходячи на католицизм. В 1627 році Кричевський очолював гусарську хоругву і під командою Конецпольського брав участь у польсько-шведській війні 1627 року. 1638 рік-приймає участь в придушенні козацького повстання на Україні, був поранений. 
В 1643 році, враховуючи його військові заслуги призначається гетьманом Конецпольським чигиринським полковником, яким він залишається до 1648 року, командуючи ввіреним йому підрозділом під час всіх військових операцій проти татар. 
В 1644 році разом з своїм козацьким полком займає висунуті до неприятеля форпости, беручи участь у так званій Охматівській кампанії, яка закінчилась перемогою Станіслава Конецпольського над татарами. Взагалі, гетьман Конецпольський опікував Кричевського, допомагаючи йому рухатися щаблями військової кар'єри. Сам гетьман був ярим прибічником війни з турками та татарами, тому досить прихильно ставився до реєстровців, оточуючи себе талановитими військовими, на здібності яких він міг розраховувати під час своїх військових компаній. 

Прийом у шведського короля, 1651 рікЛітерою D на гравюрі показано Київського полковника - Антіна Ждановича

Особистість, що можна поставити поруч з Михайлом Кричевським завдяки його дипломатичним талантам, які він використовував під час своїх багатьох посольських справ. Сотник Чигиринського полку, в 1649 році після смерті Кричевського стає Київським полковником, до якого весною 1650 року звертається Хмельницький з наказом відправити «300 чоловік з полку, з доброю зброєю під командою сотника для участі в поході разом з татарами проти черкесів.» (М. Грушевський Історія України Руси Т9(1). 
В кінці липня 1650 року Жданович направляється на чолі козацького посольства в Стамбул, для отримання військової та дипломатичної допомоги від турецького султана в польських та молдовських справах. Ця місія тривала більше трьох місяців,досягнувши певних результатів. Султан обіцяв надати допомогу Хмельницькому у випадку військових дій з боку Польщі, дозволив тримати в Стамбулі постійного резидента, направив українському гетьману багаті подарунки. «В цілому результатом активної українсько–турецької дипломатії другої половини 1650 року, як зазначали дослідники, стало оформлення на кінець року Турецького протекторату над Україною, а султан твердо наказував хану (грудень 1650р), щоб той активно допомагав Б.Хмельницькому». (А. І. Гурбик «Київський полковник Антон Жданович»).