------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Дмитро "Сіроманець", реєстровий козак
Я народився у 1615 р. Походжу з дрібної малоземельної православної волинської шляхти гербу Ястребок. Батько мав невеличкий хутір неподалік Ковеля. Свого часу вчився в Острозькій колегії разом з Петром Сагайдачним. Тож коли гетьман планував похід під Хотин, батько вирішив спробувати військового щастя. Був тяжко поранений, тож йому було важко вести господарку, йому в цьому допомагав я з молодшим братом. Але утримувати господарку було не по мені, я хотів військових пригод, та й розраховувати на великий спадок нам з братом не приходилося. То ж я вирішив, що батькам буде допомагати брат, а сам найнявся на військову службу до надвірного війська князя Самуїла Корецького в Корецький замок. Одного разу, під час збору податків, управляючий почав нещадно бити старенького дідуся, який не міг відпрацьовувати панщину. Мені стало шкода діда, і я заступився за нього. Управляючий розізлився на мене і доповів князю. Князь наказав мене висікти батогами. Це було дуже принизливо і не справедливо. Тож я вибрав слушну нагоду і втік із замку, прихопивши коня та зброю. Вирішив податися на Січ. Боячись погоні, я не розпалював уночі вогонь. Під час однієї ночівлі я пустив коня пастися, сам спав у руїнах якоїсь каплиці. Почув як вовки напали на коня, я вискочив і пальнув, але поки ладував мушкет, вовки розбіглися, але мені вдалося поцілити одного з них. Оскільки кінь утік, далі прийшлося подорожувати пішки, тож про Січ прийшлося забути. Зустрів дорогою паломників до Києво-Печерської лаври, прибився до них і таким чином потрапив до Києва. Свій одяг, зброю заховав у надійному місці. Потрапивши до лаври, добився прийому ігумена, розказав свою історію і пожертвував невелику суму, зароблену на службі у князя на монастир. Ігумен погодився тимчасово переховувати мене в лаврі під виглядом послушника. На службу до монастиря дуже часто приходила дружина сотника Печерської сотні Київського реєстрового полку з шести літнім сином Остапом. Одного разу вона була на службі, а Остапчик бродив подвір'ям, хизуючись новою шапкою, яку батько купив на ярмарку. І тут сталася прикра пригода. На хлопця напали старші хлопчаки-обідранці і хотіли забрати шапку. Я заступився за малого і прогнав кривдників. Так ми подружилися з сином сотника. Хлопчина часто приходив до мене, а я вчив його як треба захищатися, володіти шаблею, щоправда дерев'яною. Про це взнав сам сотник. Після розмови з ігуменом він взяв мене до себе, щоб я навчав його сина. Проте, таке заняття не личило шляхтичу, я хотів займатися військовою справою, хотів помститися своїм кривдникам ляхам. Тож після багатьох прохань, сотник таки погодився взяти мене до своєї сотні. За перемогу над вовком козаки дали мені прізвисько Сіроманець.