• Illustration

    ------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

    Вихтор "Вакула" Сокол, реєстровий козак

    Звати мене Вихтор Сокол.Народився я 1613 році в селі Вища Дубечня. Це десь 50 верст від Києва по Десні.Там був (та й зараз є) перевіз через Десну. Мій дід, а потім й батько перевозили байдаком людей через річку, тим і жили.Ну ще й рибу ловили. Яких сомів, щук та коропів ловили! Таких вже кажуть нема.А так як всі навколишні села з самою Дубечнею належали Києво-Печерській лаврі, то батько часто ту рибу возив човном в Лавру ченцям.Ну а я, коли трохи підріс, досить часто їздив з батьком до Києва, допомагав в дорозі, навчився порядкувати з човном, та й на байдаку був не зайвий. Спочатку навчався грамоті в своєму селі. В школі, що була при церкві.А коли ще підріс, то не знаю точно, як там батько домовився, але взяли мене в Київську братську школу, що на Подолі.Провчився я там декілька років, та якось набридло мені жити в бурсі, зубрити щось латинкою і бути вічно голодним. Хотілося більш цікавого та й ситого життя. То ж, дочекавшись весни, зібрав я свої нехитрий скарб, та й подався на Січ (була вона тоді ще не на Микитиному Розі, як зараз, а на острові Базавлук).Дістався на Січ з деякими пригодами, встиг побувати і в морських походах, і в повстанні Павлюка та й на зимівнику пожити.. багато можна розповідати. Як я потрапив в Печерську сотню?Та якось зіткнулися в степу з татарами - наче з під землі вони вискочили! Ми піші, вони кінні. Просто так вони нас не взяли, через деякий час відбилися. Але на останок отримав я шаблюкою по голові. Та так, що втратив свідомість.Довго після того я оклигував. Спочатку на зимівнику, потім в Трахтемирові. Як оклигав, то став глухим на праве вухо, та шрама маю тепер на згадку.Так от, як одужав, то поїхав до Києва, шукати якогось підробітку.Приїхав до Печерського монастиря, так як декого там знав ще змалку.Там мені порадили людей з Печерської сотні - Миколу та Сергія, кажуть шукають якраз в курінь бувалих людей, які знаються на військовій справі.Поспілкувалися, ще й знайшли спільних знайомих - Максима Гармаша, якого знаю ще з часів повстання Павлюка.Тож привели мене до курінного - Саська Сліпого, по розмові з яким, записали мене до куреня, помічником Гармаша при гарматі.