------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Тарас "Манюта", реєстровий козак
Дід мій Михайло народився в 1570 році на Поділлі в с. Козівка, що перебувало у володіннях польських магнатів Потоцьких. Дружину Настю собі вибрав в сусідньому селі Застінка. Дід був хорошим кравцем тим і заробляв на хліб. Після укладення унії утиски православних селян посилились, відбувались криваві розправи над непокірними, тому, взявши з собою дружину, малого батька мого Миколу з сестрами, склали на віз все найцінніше, що було в господарстві, та й втекли вночі з села на Волинь у землі ревносного поборника православної віри князя Костянтина Острозького. По дорозі зустріли загін козаків шляхтича Геліяша Булгака, що перебував під опікою князя Острозького. Як виявилось, вони повертались з заїзду від села Замличі, що належало князям Козикам. Знаючи, що за самовільну втечу суворо карали селян, мій дід, за обіцянку дати прихисток дружині і дітям, пристав на службу до надвірної міліції Дубенського замку. За якийсь час він вже служив під керівництвом Семерія Наливайка командувача Дубенського замкового гарнізону. За хорошу службу від князя Острозького дід мій отримав невеликий земельний наділ з яблуневим садком в передмісті Дубна Забрам’є біля Луцької брами. На схилі літ старостував в Спасо-Преображенській церкві та заробляв на життя кравецьким ремеслом. Народився я 16 серпня 1615 року від Різдва Христового та 7123 від створення світу в сім'ї дрібно земельних селян – ремісників. Мій батько Микола був малярем гарним та теслею та й я біля нього вчився ремеслу. Пензель його торкнувся стін церкви Чеснохрестського чоловічого монастиря та Підборецького Вознесенського православного жіночого монастиря, Страклівської і Спасо – Преображенської церков. У Свято Іллінській церкві мій батько різьбив і золотив іконостас. Вмів на кобзі та лірі грати, та й мене до музики і пісень привчав. У віці 7 років батько мене відвів до братської школи де я почав вчити азбуки, часослов і псалтир. В старших класах мені дуже подобались заняття з риторики, арифметики і музики (церковні співи). Дід хотів, щоб я на попа вчився, та не судилося, бо якось у школі не стерпів образи і сильно зчепився з панським сином. В 20-х роках після смерті Януша Острозького, коли Дубенський замок переходить у володіння князів Заславських православні жителі міста почали зазнавати сильних утисків та знущань від шляхти та місцевих євреїв. Життя щороку ставало все більш нестерпним. Коли мені було 18, в Дубенському замковому гарнізоні проти уніатів збунтувались православні гайдуки під проводом Чопека, Білця та Губки. Причиною був приїзд та нововведення уніатського архімандрита Касіяна Саковича. Ми з батьком також бралися за зброю та в нічних вилазках допомагали повсталим. На дворі були неспокійні часи, ширилися чутки з Запорогів про повстання. Розгорялась зоря Богданова... Ходили чутки між людом, що під Дубном по фільварках панських чинить справедливість загін козаків Боняка Шолудивого. Як би я хотів пристати до них, та ризик того, що постраждає моя родина стримував мене від своєволі. Поїхав я якось з батьком на ярмарок до Києва, бо наробили достатньо ложок і мисок, стільчиків та іграшок дитячих гарних, везли на продаж ікони мальовані та трохи одягу старого. Гарно торгували, аж раптом я побачив козака у гарному жупані, що виліз на вози і кричав до люду: «Хто хоче за віру християнську бути посадженим на палю, хто хоче бути четвертованим, колесованим, хто готовий зазнати всіляких мук за Святий Хрест, хто не боїться смерті – приставай до нас! Не треба боятися смерті: від неї не вбережешся. Таке козацьке життя!» Від тих слів кров бухнула до голови, серце забилося частіше, в думках промайнули дідівські історії про походи, згадалися образи та знущання шляхти над православним людом. Тому. не довго думаючи, я підійшов до козака, а він і каже: «Підходь завтра до нижніх печер Печерського монастиря там козаки сотні Передримирського тренуються фехтунку та іншим військовим премудростям, а я з куреня Саська Сліпого, тому шукай його». На ранок попросив я благословення в батька та й рушив до монастирських стін. Сасько одразу запропонував випробувати мене у двобої на шаблях. Пам'ятаючи науку дідову, не впав я лицем у багнюку, тому і забрав мене Сасько до себе в курінь спершу молодиком, а за рік після кількох вдалих походів і клопотання курінного перед Опанасом Предримирським був вписаний до реєстру Печерської сотні. А що високим був, то дали мені прізвисько Манюта, за звичаєм козацьким.