Водний похід по Десні

Щастя й здоров’я, товариство! Отож оповідка про водну атракцію ВІКу «Печерська сотня Київського реєстрового полку війська Богдана Хмельницького». 
Цілі виправи були наступні1)транспортувати дві клубні «довбанки» з одного хліву в Новій Басані до заплави Собаче Гирло, що на Дніпрі, де швартується наш байдачок; 2)отримати досвід в навігації повноводною рікою на довбаних човнах (моноксилах) в умовах наближених до XVII століття.

Довбаний човен (довбанка, моноксил) – це такий човник, який видовбується і вистругується з одного суцільного шмату дерева, борти можуть бути розведені і зафіксовані шпангоутами. Такий тип човна є дуже давній, але попри це зараз також можна знайти його в побуті прирічкових чи приозерних поселень.

11.07 по Іванові Купайлові, увечері в напрямку Києва потягами вирушили троє реєстровців – Левко Ткач, Тарас Тимчак на прізвисько Манюта зі Львова та Артем Лохматов з Херсонщини, якого звуть Черкасом. Вони й увійдуть до тієї ватаги, що здолає 90 км на моноксилах по воді менш ніж за два дні.
Мапа походу

12.07 в Києві о 9:00 нас зустрів курінний Сашко Харченко - Сасько Сліпий. З його допомогою дібрались до Нової Басані, де на вітцівщині нашого «раненого» товариша Гладкого, в хліву, сонно, притрушені соломою, лежали курінні довбанки. За кілька днів до нашого візиту батько Гладкого п. Іван залив в них декілька відер водиці, так як дерев’яні човни на суші мають здатність розсихатись - сумуючи за водою. Вичерпавши воду і причепуривши їх, ми завантажили човни в міні-грузовичок, з водієм якого заздалегідь домовився Манюта. Попрощавшись з Іваном Гладким, вирушли до Остеру на Десну. В Остері спустили човни на воду біля мосту (до речі,це єдиний міст, який нам довелось бачити на Десні). З цього місця до Дніпра по фарватеру приблизно 84 км. 
Перенісшись у XVII століття за допомогою одягу, реманенту та їжі, ми погрузились у човни. Тарас з Артемом в більший, який з часом прозвуть «Дебелий», а я в менший, який ті лобуряки пізніше назвуть «Марічка». Курінний поблагословив. Попрощались. Вирушили.
Це було у четвер 12.07 о 14:30. Тарас мав трохи досвіду, оскільки ходив з іншими реєстровцями на човнах по річці Удай. Артем і я тільки приноровлялись до хитких та вертких посудин і річкових весел з поперечною рукояттю. Через це в перший день трохи йшли, трохи крутились, трохи «Дебелий» чекав на «Марічку». «Дівка» зачерпнула зо два відра води, так як «Дебелий» залицявся до неї. Все через те, що я хотів скуштувати бастурми, на хвилю відволікся, поки намагався впоратись з шматком в’яленої конини і ножем наші човни зіштовхнулись бортами. Мене ж добряче хитнуло, що й спричинило «пиятику Марічки». 
Протягом цього дня зупинялись на березі двічі не більше ніж на 10 хвилин для того, щоб розім’ятись і «протверезити Марічку». На ніч пришвартувались до правого берега вище села Боденьки о 21:00, пройшовши 24 км. До Дніпра ще залишалось 60. Розвантажили свої пожитки, Тарас кресалом і трутом розпалив багаття, помолились, повечеряли, полягали спати. Комарі були такі, шо най го шляк трафить. Вночі нас розбудив їжак, що товкся в ближніх кущах, як ведмідь. Трішки згодом Артем ще раз розбудив мене, бо вгледів лисицю і хотів її вполювати, проте лисиця виявилась котом, може Боденьківським, а може й диким. Сон.