Похід до місця першої битви Визвольної війни 1648-57 років

Жовті води

11-13 травня 2018 року

Illustration

Маршрут походу було складено так, щоб повторити схему руху козаків-реєстровців, які, рухаючись Дніпром на байдаках, підняли повстання проти своєї пропольсько налаштованої старшини і вирушили на з'єднання із військом Богдана Хмельницького. Залишивши свої байдаки на річці Омельник, яка впадає в Дніпро в районі Мишуриного Рогу, реєстровці зійшли на берег і форсованим маршем рушили до обложеного повстанцями польського табору Стефана Потоцького. Він знаходився, за версією історика І.С. Стороженка на північній околиці сучасного міста П'ятихатки, на березі річки Комісарівка.

Клуб поставив перед собою мету пройти приблизно тим же самим маршрутом реєстровців, знайти запропоноване Стороженком місце табору Стефана Потоцького. Після цього рухатися дорогою відступу (Саксаганський шлях) його корпусу до місця остаточної поразки цього польського війська.

Склад групи: Сасько Харченко (Олександр Харченко), Тарас Манюта (Тарас Тимчак), Сергій Оселедчик (Сергій Постольников), Вихтор Сокол (Віктор Соколов) та Артем Бияк (Артем Лохматов).

Спорядження та амуніція. Для повноти відтворення можливих деталей походу реєстровців, було прийнято рішення взяти із собою повний комплект козака-піхотинця тих часів (мушкет, порохівниця з натрускою, лядунка, певну кількість свинцю для лиття куль, холодна зброя - шаблі). Два таких комплекти були у Саська та Тараса Манюти. Ще двоє (Оселедчик та Бияк) мали приблизно той же перелік предметів, за винятком шабель, але вони несли із собою сокиру та невеликий запас свинцю на курінь. Тарас Манюта ніс на поясі заступ. Вихтору Соколу було доручено сотенний знак. Майже всі мали хутро для ночівлі, дводенний запас продуктів (сало, сухарі, домашня копчена ковбаса, цибуля, огірки чи часник) розрахований на вживання без додаткового приготування на багатті, одну-три глиняні чи дерев'яні баклаги для води. В якості експерименту ми взяли із собою висушені гарбузики, що були перетворені на фляги для води.

Відомим майстром навігаційних приладів на XVII століття (Всеволод Буравченко) нам було надано для тестування компас, що чудово зарекомендував себе під час походу. Крім цих предметів ми мали пісочний годинник, який використовували для відліку часу під час нічного чергування, опанчі від дощу та холоду, запасне взуття (постоли). Це все зберігалось та транспортувалось в заплічних мішках, пошитих із грубої тканини та плетеній корзині, властивості якої ми теж перевіряли під час цього походу.

Illustration

Маршрут походу

Перший день. 11 травня. Початок приблизно о 10:00. Закінчення - 19:40. Холодіївка (берег річки Омельник, початок) - Григорівка - Запорожжя-Виноградівка - Чистопіль - урочище Зелений луг (місце табору польських військ). Важкий одноденний перехід довжиною 26-28 км. Із короткими, на 10-15 хвилин зупинками для підгону спорядження, відпочинку та швидкого перекусу.

Illustration

Другий день. 12 травня. Після ночівлі під відкритим небом шукаємо можливе місце розташування польського табору на березі річки Комісарівка. Фіксуємо його на своїй мапі, робимо світлини та відео. Залишаємо на місці ночівлі групу в кількості трьох козаків з вантажем, який заважає швидко рухатися далі. Сасько Харченко і Тарас Манюта, маючи при собі повні комплекти козака піхотинця, роблять 17 кілометровий марш по маршруту: урочище Зелений Луг -Нововасилівка - Новозалісся - Жовтоолександрівка - Веселий Поділ. Старт о 10.00. Час приходу у визначене місце - 14:30. Дочекавшись прибуття своїх товаришів (разом із оператором на машинах), закладаємо на могилі, що знаходиться на місці розгрому відступаючих військ Потоцького наш лист пам'ятку про відвідання клубом в 2018 році цього пам'ятного місця. Після 18:00 вирушаємо всім складом в Жовті Води.

Illustration

Наступного дня, 13 травня всі разом проводимо зустріч в місцевому краєзнавчому музеї з бажаючими дізнатись щось нове з історії козацтва XVII століття.
О 18:00 похідна група почала роз'їжджатися в різні куточки України (Київ, Львів, Берислав), плануючи наступні заходи .
Висновки: в першу чергу треба звертати увагу на взуття. Його підгонку, стан та можливість оперативно провести заміну в разі гострої необхідності. На другому місці - спорядження для ночівлі (опанча, хутро). Безсонна, холодна ніч - гарантія важкого наступного похідного дня.
Наша подяка. Величезне ДЯКУЄМО Володимиру Гетьману та його дружині Вікторії за постійну допомогу та гостинність. Без них цей похід був би зовсім іншим. Окреме дякую оператору Нальотову Анатолію Олександровичу за його роботу по відеофіксації нашого походу.
Щиро вдячні керівництву та колективу музею в Жовтих водах за якісну організацію зустрічі для проведення лекції.

Illustration


Історичний опис Жовтоводського походу козаків Печерського містечка з листа Опанаса Передримирського до архімандрита Печерського монастиря Йосифа Тризни, що віднайдений в архівах Києво-Печерської Лаври у 2018 році

Адаптований переклад зробив кандидат історичних наук - Петро Семеняка.

Ясновельможний пане, спішу повідомити Вас, що виконуючи Вашу настанову, я, слуга Вашої милості, та кілька жителів Печерського містечка зі своїм байдаком, на початку місяця квітня приєднались до реєстровців в Каневі. Ми найнялись перевозити реєстрових Дніпром до Січі, та по тому назад та повинні були разом з військом Стефана Потоцького йти водою, через Кодак та пороги, на Січ. Саме там реєстровці, за наказом і під орудою старшИни, мали придушити козацьку ребелію та захопити самого Хмельницького - сотника чигиринського. Для цього зібрали фльоту з човнів та байдаків, на яких пішли реєстровці та німецька піхота. В цей же час кавалерія разом з арматою, під керівництвом самого Стефана Потоцького, рушила суходолом, постійно утримуючи зв'язок з тими, хто йшов по воді.

Пам’ятаючи про Вашу настанову, дивитися навколо та повідомляти про всі дії і події, я ще на початку взяв із собою кількох перевірених людей, що могли допомогти в цій непростій справі. Зі мною пішли Сасько Харченко, Тарас Манюта та Артем Бияк, які вже бували в подібних походах, непогано знали Дніпро та ходили не раз монастирським байдаком. В свою чергу вони з собою прихопили Вакулу Сокола, людину нову на Печерську, проте за нього поручилось Товариство та їх отАман. В Черкасах прибився до нас військовий музИка, добре знайомий їм, звали його Оселедчиком. Було грав при дворі Миколая Потоцького, але вигнаний був, за якусь провину. Він шукав в Черкасах, де ми стояли табором певний час, ватагу до якої можна було б пристати. Здалось мені, що його минуле перебування при дворі Потоцького допоможе нам краще зрозуміти стан речей. Так і сталось, та й гра на бубні з пищиками під час руху Дніпром розважила та звеселила нас. Таким складом та з півсотнею реєстровців Канівського полку ми прибули під Кодак. Відпочивши там, з Божою поміччю здолали пороги та пішли на низ Дніпра. Як виявилось, Хмельницький з військом вже вступилися відтіля. Реєстровці захопили невеличку фортецю, де донедавна стояв чигиринський сотник та його товариство. СтаршИна віддала наказ повертати вверх Дніпром, бо було отримано звістку про кепські справи Стефана Потоцького, якого в таборі з усім його військом оточили та взяли в облогу козаки на шляху Саксаганському, на Жовтих Водах. Йшли назад швидко, до Мишуриного Рогу, де річка Омельник впадає в Дніпро. Ще раніше, наші люди, про яких я повідомляв Вашу милість, звернули мою увагу на настрої реєстровців, які йшли з нами на байдаку. Всі вони були збентежені і роздратовані близькою необхідністю воювати проти своїх давно знаних братів по зброї. Вони постійно збирались малими колами, щось обговорювали, сперечались і затихали, як тільки до них підходила старшИна або ми. Але завдячуючи своїй веселій, компанійській вдачі, співу та музиці, Оселедчик став серед них своїм. І саме через нього дізнався я, Ваша милість, про велику небезпеку, що насувалась на весь наш край. Більша частина цього військового, реєстрового люду була готова нагодувати своєю старшИною дніпровських сомів, і при першій слушній нагоді перейти на бік Хмельницького, що і відбулось близьким часом. Пам’ятаючи Ваші настанови, я, слуга Вашої мосці, маючи необхідність й надалі повідомляти про всі тутешні події, віддав наказ нашим людям підтримати бунт, що вони сповнили з великою радістю, сподіваючись на військову здобич та Ваше благословення.

Планували ми разом із реєстровцями, пішим маршем рухатись до табору Штефана Потоцького на Жовті Води, де протягом двох тижнів козацько-татарським воїнством велись бої. Але несподівано воля Божа дала нам шанс виділитися та стати в пригоді повсталим реєстровцям, а може і самому Хмельницькому. Маю надію це наблизить мене до нього та дасть можливість детальніше повідомляти Вас про всі перипетії. Річ у тім, що обложені поляки, усвідомлюючи всю складність свого становища, декілька разів відправляли до великого коронного Гетьмана Миколая Потоцького своїх гінців з проханням про підмогу. Козацькі та татарські роз’їзди, що наче вовчі зграї шугали навколо оточеного табору, кожен раз перехоплювали цих гінців, і після коротких допитів виставляли їхні трупи на вали, глузуючи над провальними спробами оточених повідомити про своє важке становище. Та вчора з їхнього табору втік один перебіжчик - драгун з Мошнів, він зізнався Хмельницькому про підготовку поляків до відправлення з табору муштрованого пса Потоцького, який мав пробратись через козацькі застави та доставити листа в Корсунь, де стояли основні сили коронних військ. Це могло звести нанівець всі плани і надії на перемогу, бо отримавши звістку про реальний стан речей, можна було очікувати рішучих дій з боку коронного гетьмана. Тому Хмельницький оголосив чималу нагороду за впійманого панського пса. 
Було розіслані кілька роз’їздів в степ та розпочато велике полювання. Ось тут став знову в нагоді Оселедчик, що так вдало влився в нашу ватагу. Почувши від мене всю цю історію про пса та винагороду, розповів Товариству свою - що вигнаний, а по правді втік з двору самого Потоцького, бо запідозрили його в крадіжці коштовного поясу того ж таки ясновельможного пана, який щез під час одного з бенкетів в Черкасах. Пояс цей, після недовгих умовлянь, було показано товариству разом з піснею про кохану дівчину, в подарунок якій він і був конфіскований. Після цієї розповіді я тримаю свої коштовні речі при собі, знаючи, що у того ловеласа майже в кожному селі, куди ми приставали йдучи Дніпром, знаходилась кохана дівчина, а то й по дві, і не знати коли яка з них затребує чергового дарунку. Згубить голову і продасть божу душу, через ото те дівоцтво, праведна людина. Ось із такими розбишаками приходиться мати справу слузі Вашої милості, виконуючи Вашу волю. Артем Бияк, що знався на муштрованих собаках, бо бував в Черкасах у приятеля на княжій псарні повів нам, що маючи в себе особисту річ Миколая Потоцького, ми маємо всі шанси перехопити пса з листом. Для цього нам було необхідно, взявши той пас, з надією на Божу поміч малим загоном вирушити на ймовірний шлях руху тієї тварюки і сподіватись, що, почувши знайомий запах, звір потрапить в наші руки. 
Для цієї справи Тарас Манюта сплів великий кошик, щоб поселити в ньому спійманого пса і доставити Хмельницькому. Ось так наш невеликий загін, під моїм прапором, відправився в Жовтоводські степи на пошуки та перехоплення чотирилапого гінця з оточеного табору. Не буду тут, Ваша милість, гаяти Ваш дорогоцінний час, описуючи наші нелегкі степові пригоди. Скажу лише, що за кілька днів, вже втративши надію, ми втомлені та вимордувані, майже випадково натрапили на роздерту вовками тушу отого пса, з трохи пошкодженим, але збереженим листом. Останній був доставлений особисто мною в руки самого Хмельницького, за що ми всі отримали заслужену нагороду, якої так прагнули. Після чого приєдналися до основних козацьких сил, що готувались супроводжувати відступ польського табору, який 16 травня вночі рушив до Княжих Байраків. Там він і був розбитий остаточно військом батька Хмеля за підтримки союзників з Криму. До цього приклали свої шаблі й Ваші покірні слуги, зем'янин Печерського монастиря Опанас Предримирський зі своїм Товариством.

Писано 17 травня, року Божого 1648 Опанасом Предримирським

БІЛЬШЕ ФОТО
Made with