==========================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================

Сергій Павлюк, реєстровий козак

Я, Сергій Павлюк народився у 1624 на невеликому хуторі поблизу Києва. Хутір належить моєму діду, старому козаку, який, за свої значні звитяги, отримав його у володіння від Його Королівської Милості. Дитинство та юність я провів на цьому хуторі. Змалку знаюсь на бортництві, бо дід мав свою пасіку, і я багато часу на ній порався. У віці 12 років я отримав свою першу зброю – лук, з якого навчився досить вправно стріляти. Часто, маючи цю зброю, ходив з дідом на полювання. Мій батько військовою справою не займався, адже змалку мав хист до науки, і отримавши освіту пішов служити до заможного київського шляхтича. Там він займався розробкою креслень вітряків та водяних млинів. Батько плекав надію, що я продовжу його справу, тож забрав мене до себе та почав навчати науці. У маєтку шляхтича я познайомився з професією слюсаря, яка здалась мені набагато цікавішою за будівництво млинів і вітряків”, адже мала безпосереднє відношення до зброї, яку я дуже полюбляв. Батько не довго сперечаючись, віддав мене помічником до місцевого майстра-слюсаря, у якого я навчився всього що той вмів. Пропрацювавши помічником декілька років, я вирішив відкрити свою справу по виробництву самопалів, які за якістю не будуть поступатися виробам московських майстрів. Тож, не втрачаючи часу, я розповів про моє бажання батьку та діду, та попросив у них грошей для заснування власної майстерні. Вони пообіцяли допомогти, і згодом я мав на руках досить кругленьку суму. Того дня коли нарешті знайшов місце для майстерні і домовився про його купівлю, я вирішив відсвяткувати цю подію у корчмі. Ввечері я так нахилявся що зранку ледь міг підняти голову, та найстрашніше було не це. Виявляється перебуваючи у стані сп'яніння поєднаного з ейфорією я почав пригощати ВСІХ присутніх випивкою та їжею, і напригощався до того що протринькав майже всі батьківські гроші і коня зі збруєю. Так далеко від втілення своєї мрії я ще ніколи не перебував... Тепер щоб хоч якось звести кінці з кінцями мусив шукати собі роботу, яку знайшов завдяки своєму слюсарському хисту у Печерському монастирі. Там я познайомився з Саськом Сліпим, який запропонував заробити досить не погані гроші, відстоюючи права Печерського монастиря та віри нашої Православної. Гроші мені були конче потрібні для втілення моєї мрії, та й справа добра, тож я з радістю погодився. Коли ж загриміло повстання 1648 року, мені було зроблено пропозицію записатися у реєстр, яку я з радістю прийняв.